Собака сказав "гав-гав"

– Вже кому висловлювати таке вульгарне упередження, але не тобі.

– Мені не огидне те створіння, Даґере, я його боюся! Варто лиш одній підозрі потрапити до його макроцефалічної голови, і він не заспокоїться, поки не дізнається про усі наші таємниці.

– Опануй себе, Серплюсе! Будь чоловіком! Ми вже надто глибоко залізли, щоб повертатися до берега. Вони почнуть розпитувати і рознюхувати.

– Ким би я не був, та я точно не чоловік, хвала Богу, – відповів Серплюс. – Втім, ти правий. Пан або пропав. А зараз я мушу поспати. Злізай з ліжка. Можеш лягти на килимку перед каміном.

– Я? На килимку?!

– У мене зранку завжди туман в голові. Якщо хтось постукає, а я спросоння відчиню, той факт, що ти ділиш ліжко зі своїм господарем, говоритиме на нашу користь.

Наступного дня Серплюс повернувся до Протокольної служби, щоб оголосити, що йому дозволено чекати аудієнції королеви два тижні, однак ані на день довше.

– Ви отримали нові накази від вашого уряду? – спитав недовірливо лорд Когерент-Гамільтон. – Важко уявити, як вам це вдалося.

– Я лиш звернувся до своєї свідомості й поміркував над деякими тонкощами формулювань, у яких отримав свої накази, – мовив Серплюс. – Оце й усе.

Він вийшов з кабінету й побачив леді Памелу, що чекала ззовні. Коли вона запропонувала показати йому Лабіринт, він радо погодився. Вони прогулювалися углиб Лабіринту, де спершу подивилися на зміну сторожі у вестибюлі переднього двору, перед величною стіною з колонами, котра була фасадом Букінгемського палацу перед тим, як її поглинув бум архітектурного розвитку під час навіжених і славетних років Утопії, а потім попрямували у бік оглядової галереї над державною палатою. Даґер увесь час ішов на два кроки позаду.

– З тих поглядів, що ви їх кидаєте так часто, я роблю висновок, що вам до вподоби мої діаманти, монсеньйор Плюс Пресьє, – сказала леді Памела. – Та й не дивина. Це ж бо родинна коштовність, їй сотні років, вона майстерно зроблена – усі камені бездоганні і ретельно підібрані. Такої не купити й за сотню аутистів.

Серплюс знову посміхнувся до намиста, накинутого на її ніжну шию над її ідеальними грудьми.

– Запевняю вас, мадам, що мене зачарувало зовсім не намисто.

Вона делікатно зашарілася від приємності, а тоді безтурботно спитала:

– А ця коробка, котру ваша людина скрізь носить із собою? Що в ній?

– Оця коробка? Це дріб’язок. Подарунок для герцога  Московії, до котрого я прямую, – сказав Серплюс. – Запевняю вас, у ній немає нічого цікавого.

– Ви з кимось розмовляли вчора ввечері, – сказала леді Памела. – У своїй кімнаті.

– Ви підслуховували під моїми дверима? Це вражає мене і, водночас, лестить.

Вона зашарілася.

– Ні, ні, мій брат… Це його робота, розумієте… нагляд…