Собака сказав "гав-гав"

– Ось де проблема, – несподівано сказав савант. Він потицяв щось у нутрощах модема. – Один дріт відпаявся.

І він під’єднав пристрій до мережі.

– Милий Боже, – промовив Даґер.

Дикий вираз незатамованої втіхи миттю змінив обличчя вченого карлика, і він неначе виріс і роздувся на їхніх очах.

– Я вільний! – важко було повірити, що настільки маленька істота могла кричати так голосно. Він трусився так, ніби його тілом проходив електричний струм страшної сили.  Кімнату наповнив різкий запах озону.

Його охопило полум’я. Він ступив до голови англійської розвідки і її брата.

Поки всі стояли приголомшені й заціпенілі, Даґер схопив Серплюса за комір і потяг його в коридор, грюкнувши за собою дверима.

Вони пробігли коридором десь із двадцять кроків, коли двері Протокольної служби вибухом вибило назовні, засипаючи прохід палаючими скалками.

За їхніми спинами розносився диявольський регіт.

Озирнувшись через плече, Даґер побачив вкритого полум’ям карлика, що тепер почорнів, як обвуглений. Він підскакував і пританцьовував, виходячи з наповненої вогнем кімнати. Модем, тепер відключений, він тримав під рукою, немов надзвичайно дорогу для себе річ. Його круглим білим очам бракувало повік. Він угледів їх і погнався за ними.

– Обрі! – гукнув Серплюс. – Ми не туди біжимо!

Так і було. Вони бігли до його серця Лабіринту, а не назовні. Але розвернутися стало неможливо. Вони пролітали крізь поодинокі купки вельмож і слуг, а за ними котилася хвиля вогню і надприродного жаху.

Від кожного кроку їхнього гротескного переслідувача спалахували килими. За ним ішла коридором стіна полум’я, що підпалювала гобелени, оббивку і лиштви. Як вони не кружляли, потвора сунула прямо на них. Вочевидь, з притаманною його роду алгоритмічною послідовністю, демон з мережі вирішив, що коли вже він побачив їх першими, то і вбити їх він теж мусить першими.

Даґер і Серплюс мчали бенкетними залами й приймальнями, балконами й чорними ходами для слуг – але даремно. Гнані своєю гіперприродною немезидою, вони забігли до коридору з двома бронзовими дверима в кінці, одні з яких були ледь-ледь прочинені. Від страху, що переповнив їх, вони й не помітили сторожу.

– Спиніться, панове!

Пишновусий офіцер мавпячої варти стояв перед дверима, тримаючи натягнуті прив’язі своїх бабуїнів.

– Сили небесні, це знову ви! – здивовано вигукнув він.

– Я їх уб’ю! – закричав один бабуїн. – Вошиві покидьки! – Решта зграї схвально загарчала.

Серплюс збирався усе пояснити, але коли він почав сповільнюватися, Даґер поклав свою широку долоню йому на спину й підштовхнув.

– Пірнай! – скомандував він.