Собака сказав "гав-гав"

– Можливо, я розмовляв уві сні. Мені казали, що зі мною таке трапляється.

– Ви балакаєте по ролях? Мій брат сказав, що чув два голоси.

Серплюс відвів погляд.

– Тут він, певно, помилився.

З королевою Англії не могло зрівнятися жодне інше видовище в усій цій стародавній країні. Завбільшки з вантажівку із сивих легенд, в оточенні прислуги, що метушилася туди й сюди, підносячи їжу й донесення, забираючи брудні тарілки й підписані накази, з галереї вона скидалася Даґерові на королеву бджіл, але, на відміну від бджолиної, ця королева не парувалася, гордо лишаючись незайманою.

Її кликали Ґлоріаною Першою, їй виповнилося сто років, і вона досі росла.

Лорд Кемпбелл-Суперколайдер, приятель леді Памели, котрого вони випадково зустріли і котрий забажав супроводити їх до галереї, нахилився ближче до Серплюса і пробурмотів:

– Ви, певно, вражені величчю нашої королеви. – Важко було не почути застереження в його голосі. –  Вона незмінно приголомшує чужоземців.

– Вона засліплює, – сказав Серплюс.

– І не дивно. Адже у великому тілі їх величності криються тридцять шість мозків, з’єднаних товстими жмутами гангліїв за схемою гіперкуба. Її обчислювальна здатність дорівнює багатьом великим комп’ютерам часів Утопії.

Леді Памела стримала позіх.

– Милий Рорі, – сказала вона, узявши лорда Кемпбел-Суперколайдера за рукав. – Мене кличе обов’язок. Чи не зробите ви мені люб’язність і не виведете мого американського друга назад, у зовнішні кола?

– Авжеж, моя люба. – Вони із Серплюсом підвелись (Даґер, звісно, і так вже стояв), щоб засвідчити свою шану. Потім, коли леді Памела пішла, а Серплюс уже повернувся до виходу: – Не туди. Ті сходи для простого люду. Ми з вами можемо скористатися сходами, що більше пасують джентльменам.

Вузькі сходи закручувалися вниз попід хмарами з позолочених херувимів і летючих машин, а тоді виходили у коридор з мармуровою підлогою. Ледве Серплюс із Даґером зійшли з останньої сходинки, як їх рвучко вхопили попід руки бабуїни.

Їх було п’ятеро, усі в червоній формі й відповідних нашийниках, мотузки від яких сходилися у руці офіцера з живописними вусами і золотим свистком, що виказував у ньому вартового мавпячої сторожі. П’ятий бабуїн вискалив зуби й люто зашипів.

Офіцер миттєво шарпнув його за мотузок і сказав:

– Тихо, Геркулесе! Чуєш мене? Що треба зробити? Що треба сказати?

Бабуїн підійшов і легенько вклонився.

– Будь ласка, йдіть за нами, – ледь зрозуміло вимовив він. Офіцер кахикнув. Бабуїн понуро додав: – Сер.

– Це нечувано! – закричав Серплюс. – Я дипломат, і за нормами міжнародного права маю недоторканість. Мене не можна арештовувати.