Собака сказав "гав-гав"

Від дверей відскочила ще одна завіса. Вони затремтіли. Їх металева поверхня випромінювала жар.

– Даґере, нам треба тікати! – закричав Серплюс. – Я не проти вченого диспуту, але мить не дуже доречна.

– Ваш друг має рацію, – мовила Ґлоріана. – За сим гобеленом є маленький прохід. Рушайте ним. Увесь час тримайтеся лівою рукою за стіну й мерщій тікайте. Ідіть уздовж лівої стіни, і вона виведе вас назовні. Як я бачу, ви двоє – злодії, тож без сумніву заслуговуєте на покарання, але в своєму серці я не можу знайти для вас нічого, окрім дружби.

– Моя пані… – почав зворушений Даґер.

– Хутчіш! Мій наречений вже тут.

Двері впали всередину. З останнім «Прощавайте!» Даґера і «Давай бігом!» Серплюса, вони зникли з очей.

На той час, як вони вийшли назовні, палав уже весь Букінгемський лабіринт. Демон, одначе, не вийшов з полум’я, давши підстави думати, що коли його модем нарешті оплавився, страховисько мусило повернутися у той проклятий вимір, звідки з’явилося.

Коли їхній шлюп брав курс на Кале, небо червоніло від заграви. Спершись на поручні, Серплюс дивився і хитав головою.

– Яке жахливе видовище! Не можу позбутися думки про власну причетність.

– Годі! Годі! – сказав Даґер. – Ці побивання тобі не личать. Ми тепер заможні джентльмени. Діаманти леді Памели дозволять нам розкошувати багато років. А що ж до Лондона, то це не перша пожежа, яку йому довелося пережити. І не остання. Життя коротке, тож, радіймо, поки живі!

– Чудні слова, як на меланхоліка, – здивовано помітив Серплюс.

– У часи тріумфу я обертаю обличчя до сонця. Живімо ж не минулим, любий друже, а блискучим майбутнім, що лежить перед нами.

– Намисто іржавого пенні не коштує, – сказав Серплюс. – Тепер, коли з’явилася нагода його роздивитися, не відволікаючись на решту персони леді Памели, я бачу, що це не діаманти, а всього лиш підробка. – Він заніс лапу для кидка.

Перш, ніж він устиг жбурнути намисто в Темзу, Даґер вихопив його і пильно придивився. Тоді він закинув голову й зареготав.

– Попались ті, що кусались! Ну, може це й дешеві скельця, але виглядають вони коштовно. Ми придумаємо, як дати їм раду в Парижі.

– Ми прямуємо до Парижа?

– Партнери ми чи хто? Пам’ятаєш античну мудрість: коли зачиняються одні двері, відчиняються інші? Тоді гайда до Франції і до пригод! А тоді до Італії, Ватиканської імперії, Австро-Угорщини, а може, навіть, і до Росії! Не забувай, що тобі ще треба вручити свої вірчі грамоти герцогу Московському.

– Коли так, то згода, – сказав Серплюс. – Але як ми туди зберемося, модем вибиратиму я.

Переклад: Віталій Мюнхен aka forever_maggot

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!