Собака сказав "гав-гав"

– Зазвичай, сер, так і є, – чемно сказав офіцер. – Однак ви вступили до внутрішнього кола, не маючи запрошення від Її величності, тож підпадаєте під дію суворіших протоколів безпеки.

– Я гадки не мав, що ці сходи ведуть усередину. Мене привів сюди… – Серплюс безпорадно озирнувся. Лорда Кемпбела-Суперколайдера ніде не було видно.

Отож, Серплюса і Даґера ще раз повели до Протокольної служби.

– Тикова деревина. Наукова назва Tectonia grandis. Природній ареал охоплює Бірму, Гіндустан і Сіам. Коробку вкриває вигадливе різьблення, але без оздоби. – Вчений карлик відкрив її. – Всередині футляру міститься архаїчний пристрій для електронної комунікації. Чип з галієво-арсенової кераміки важить шість унцій. Пристрій вироблено в кінці періоду Утопії.

– Модем! – Очі працівника протокольної служби ледь не вискакували. – Ви насмілилися пронести модем до внутрішнього кола, ледь не перед очі королеви? Його стілець піднявся і пішов навколо столу. Його комашині ніжки здавалися надто стрункими, щоб нести таку значну вагу. Втім, рухався він спритно і впевнено.

– Це невинна річ, сер. Усього лише цяцька, яку відкопали наші технархеологи і якою я збирався потішити герцога Московського, знаного шанувальника антикварних предметів різного роду. Очевидно, що вона має деяку культурну й історичну цінність, але без того, щоб зазирнути до своїх інструкцій, я навряд чи зможу згадати, яку саме.

Лорд Когерент-Гамільтон підняв свого стільця вище і навис над

Серплюсом, демонструючи погрозу і своє панівне положення.

– Ось вам історична цінність цього модема: утопісти заповнили світ своїми комп’ютерними мережами й павутинням, скрізь позакопували свої дроти й ноди, що їх ніколи вже не викорінити. Тоді вони випустили у той віртуальний світ демонів і скажених богів. Той цифровий інтелект знищив Утопію і майже знищив усе людство. Тільки рішуче глобальне знищення інтерфейсів усіх можливих видів порятувало нас від загибелі! – Він люто дивився на Серплюса. – Недоумку! Хіба вас не вчать історії? Ті створіння ненавидять нас за те, що наші предки створили їх. Вони й досі живі, хоч і вигнані у те своє електронне небуття, і їм потрібен лиш модем, щоби прорватися до реальності. То хіба ж дивно, що кара за володіння таким пристроєм, – він загрозливо посміхнувся, – смерть?

– Ні, сер, не дивно. Переховування робочого модема – то смертний злочин. А цей пристрій нешкідливий. Спитайте свого саванта.

– Ну? – гаркнув здоровань на свого карлика. – Він функціонує?

– Ні. Він…

– Тихо. – Лорд Когерент-Гамільтон знов повернувся до Серплюса. – Поталанило, щеня. Вам не висунуть жодних обвинувачень. Однак, поки ви тут, я триматиму цей огидний пристрій під замком і під власним наглядом. Це зрозуміло, сер Гав-гав?

Серплюс зітхнув.

– Гаразд, – мовив він. – Врешті-решт, це ж усього лиш на тиждень.

Того вечора леді Памела Когерент-Гамільтон прийшла до дверей кімнати Серплюса, щоб вибачитися за його недостойний арешт, про який, запевнила вона, їй тільки-но стало відомо. Він запросив її увійти. За коротку незбагненну мить вони вже сиділи лицем до лиця на ліжку, розстібуючи ґудзики одне одному.

Пречудові груди леді Памели вже вирвалися із сукні, коли раптом вона знову стягла краї корсажу і сказала:

– Ваш слуга дивиться на нас.

– І чим нам це завадить? – весело спитав Серплюс. – Бідолаха ж аутист. Йому байдуже усе, що він бачить і чує. Вас же не бентежить присутність, скажімо, стільця?

– Навіть якби він був укритий різьбленням – я не хочу, щоб він дивився на мене.