РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ЕСТЕР ВОЛТЕРС

— Ні. А чому ви так думаєте? — у голосі Естер прозвучав подив.

— Я, власне, нічого такого не думала, — відповіла міс Марпл. — Я тільки хотіла сказати, що всілякі турботи стають набагато тяжчими для людини, коли вона, — не те, що стає старою, адже він був нестарий, — але я маю на увазі, що всілякі негаразди непокоять вас набагато більше, коли ви прикуті до ліжка й не здатні жити й працювати так, як жили й працювали колись, і вам доводиться щохвилини боротися за життя. Тоді турботи напливають на тебе, і ти просто не можеш не відчувати їх.

— Атож, я розумію, про що ви кажете, — промовила Естер. — Але не думаю, що містер Рейфаєл був таким. До того ж, — додала вона, — я перестала бути його секретаркою досить давно. Через два або три місяці після того, як познайомилася з Едмундом.

— Так, так, звичайно. З вашим чоловіком. Певно, містер Рейфаєл був дуже засмучений, коли втратив вас.

— Не думаю, — відповіла Естер із нотками безтурботності в голосі. — Він був не з тих, хто засмучується через такі речі. У цих випадках він просто брав собі іншу секретарку — так він тоді й зробив. А якщо вона не задовольняла його, то він, не замислюючись, звільняв її, підсолодивши момент розлуки пристойною сумою грошей, і винаймав іншу, поки зрештою не знаходив таку, до якої не мав претензій.

— Так, так, розумію. Хоч він легко втрачав терпець.

— О, він щиро втішався тими хвилинами, коли втрачав терпець, — сказала Естер. — Думаю, він любив драму.

— Драму, — замислено повторила міс Марпл. — А вам не здавалося, — я часто ставила собі таке запитання, — що містер Рейфаєл мав особливий інтерес до кримінології, до її вивчення, так би мовити… Він, знаєте…

— Ви маєте на увазі те, що сталося на тому острові в Карибському морі? — у голосі Естер несподівано зазвучали різкі нотки.

Міс Марпл відчула, що далі просуватися в цьому напрямку небезпечно, проте їй треба було добути бодай якісь корисні відомості.

— Ні, не зовсім те, але згодом, можливо, він зацікавився психологічним підґрунтям тих подій. Або його увагу могли привернути випадки, коли правосуддя здійснювали не так, як годилося б, або…

Вона все більше заплутувалася у своїх поясненнях.

— Чого б то він мав цікавитися подібними речами? І краще не згадуймо про ті жахливі події на Сент-Оноре.

— Ой, ні, я думаю, ви маєте цілковиту рацію. Пробачте. Просто мені спали на думку деякі слова, що їх іноді говорив містер Рейфаєл. Дуже дивні фрази вихоплювалися в нього іноді, і я подумала, чи він, бува, не мав певних теорій про… причини злочинів?

— Його інтереси обмежувалися сферою фінансів, — коротко відказала Естер. — Яка-небудь геніально прокручена шахрайська афера з грішми могла його зацікавити, але нічого більше… — сказала вона, скинувши холодним поглядом на міс Марпл.

— Пробачте, — сказала міс Марпл розкаяним голосом. — Я… мені не слід було згадувати про жахливі події, що давно відійшли в минуле… І, думаю, мені час, — підхопилася вона раптом. — Я повинна встигнути на свій поїзд, а часу в мене залишилося зовсім обмаль. О, куди ж це заподілася моя сумочка — ага, ось вона.

Вона взяла свою сумочку, парасольку та кілька інших речей і за цією метушнею спробувала трохи відійти від напруги, що опанувала її в останні хвилини. Уже виходячи у двері, вона обернулася до Естер, яка просила її залишитися й випити з нею чаю.

— О ні, моя люба, на жаль, я не маю часу. Мені було дуже приємно зустрітися з вами знову, і я від щирого серця бажаю вам щасливого життя і здійснення всіх ваших надій. Я не думаю, що ви знову почнете шукати якоїсь роботи, чи не так?

— Є люди, які й справді без діла сидіти не можуть. Робота вносить цікавість у їхнє життя, кажуть вони. Вони нудяться, коли не мають чого робити. Проте мені життя в неробстві приносить справжню втіху. І я маю тепер змогу не думати про заробіток завдяки спадщині, яку залишив мені містер Рейфаєл. Він учинив, як дуже добра людина, і, гадаю, він хотів, щоб я втішалася тими грішми, які він мені заповів, хай навіть по-дурному, по-жіночому. Щоб купувала собі дорогий одяг, робила модні зачіски й усе таке. Він дивився на такі речі, як на дурниці. А проте я дуже його любила, — несподівано додала вона. — Я справді дуже його любила. Мабуть, тому, що він завжди був для мене викликом. Ладнати з ним було вкрай важко, і тому я щиро тішилася, коли в мене це виходило.

— І вам щастило приборкувати його характер?