РОЗДІЛ ДРУГИЙ ПАРОЛЬ — «НЕМЕЗИДА»

— Немезида, — повільно повторила міс Марпл. Для неї це не було запитанням. Ледь помітна й несподівана усмішка заграла на її устах. — Так, — сказала вона, — це слово дещо означає для мене. Воно означало дещо для мене й для містера Рейфаєла. Я промовила його, і він, можна сказати, розвеселився, коли я назвала себе цим ім’ям.

Містер Бродриб чекав чого завгодно, тільки не цього. Він подивився на міс Марпл майже з тим самим приголомшеним подивом, із яким подивився колись на неї містер Рейфаєл зі свого ліжка в номері готелю на узбережжі Карибського моря. Стара дама, досить приємна й досить розумна. Але — Немезида!

— Бачу, і ви розвеселилися так само, — сказала міс Марпл.

Вона звелася на ноги.

— Якщо ви одержите якісь додаткові інструкції щодо цієї справи, то повідомте мене відразу, містере Бродриб. Мені здається неймовірним, щоб такі додаткові інструкції або відомості не існували. Бо на даний момент я перебуваю в абсолютному невіданні щодо того, чого саме хотів від мене містер Рейфаєл і що я повинна зробити чи спробувати зробити для нього.

— Ви знайомі з його родиною, друзями або…

— Ні. Я вже вам сказала. Ми просто перебували з ним разом у дуже далекому куточку світу. Ми стали спільниками, зіткнувшись зі справою, у якій було щось від містичної таємниці. Це все. — Коли вона вже рушила до виходу, то несподівано обернулася й запитала: — У нього була секретарка, місіс Естер Волтерс. Чи не буде порушенням етикету, якщо я запитаю вас, чи містер Рейфаєл залишив їй п’ятдесят тисяч фунтів?

— Його заповіт буде опублікований у газетах, — сказав Бродриб. — Але я можу відповісти на ваше запитання ствердно. До речі, місіс Волтерс тепер стала місіс Андерсон. Вона знову вийшла заміж.

— Я рада почути про це. Вона була тоді вдовою, мала маленьку доньку, і, як мені здається, була дуже гарною секретаркою. Вона чудово розуміла містера Рейфаєла. Дуже мила жінка. Мені приємно знати, що він подбав про неї.

Того ж таки вечора міс Марпл, сидячи на своєму стільці з прямою спинкою й простягти ноги до каміна, де розпалила невеличкий вогонь, щоб прогнати несподіваний холод, який, за своєю звичкою, може опуститися на Англію в будь-який час, що його сам собі обере, знову витягла з довгого конверта документ, вручений їй сьогодні. Досі неспроможна повірити власним очам, вона прочитала його, бурмочучи слова собі під ніс, ніби намагалася вивчити їх напам’ять:

«Міс Джейн Марпл, село Сент-Мері-Мід.

Цей лист-заповіт ви одержите вже після моєї смерті з рук мого доброго повіреного Джеймса Бродриба. Це чоловік, якому я доручав ті справи юридичного характеру, які стосуються мого приватного життя, а не моєї діяльності в бізнесі. Він дуже розумний і гідний довіри адвокат. Проте, як і більшості представників людського роду, йому не чужий гріх цікавості. Та я не хочу задовольняти його цікавість. У певному розумінні, ця справа залишиться між вами і мною. Нашим паролем буде слово «Немезида». Думаю, ви не забули, у якому місці й за яких обставин ви вперше промовили до мене це слово. У процесі своєї професійної діяльності протягом свого вже досить тривалого життя я навчився обирати людей, яких хотів найняти собі на службу, за певною ознакою. Така людина повинна мати природжену схильність. Природжену схильність до тієї роботи, яку я хочу їй доручити. Це не знання й не досвід. Схильність — єдине слово, яким можна описати цю людську властивість. Природжений хист до того, щоб виконати певну роботу.

Ви, моя люба, якщо дозволите мені так вас називати, маєте природжену схильність до справедливості, і це змусило вас розвинути в собі природжену схильність до розкриття злочинів. Я хочу, щоб ви розслідували один такий злочин. Я віддав наказ відкласти для вас певну суму з умовою, що якщо ви погодитеся прийняти мою пропозицію й результати вашого розслідування будуть успішними, ці гроші перейдуть у ваше цілковите розпорядження. На виконання цієї місії я даю вам один рік. Ви вже людина немолода, але, якщо мені буде дозволено так сказати, рішуча й уперта. Я маю всі підстави сподіватися, що розважлива доля дозволить вам прожити бодай ще один рік.

Думаю, робота, яку я вам пропоную, не буде для вас неприємною. Адже ви маєте природні здібності й природний потяг до розслідування злочинів. Кошти, необхідні на витрати, пов’язані з розслідуванням, ви зможете отримувати протягом цього періоду щоразу, коли вони вам будуть потрібні. Я пропоную вам цю роботу як альтернативу до того життя, яким ви, певно, живете тепер.

У своїй уяві я бачу, як ви сидите у кріслі, кріслі, яке вам зручне й пристосоване до того різновиду ревматизму, який вас мучить. Усі люди вашого віку, як на мене, неодмінно хворіють на ревматизм тієї або тієї форми. Якщо від цієї хвороби страждають ваші ноги або спина, то вам нелегко ходити, і більшість часу ви присвячуватимете плетінню. Я бачу вас у хмарі рожевої вовни, такою, якою побачив однієї ночі, коли прокинувся, розбуджений вашою несподіваною появою.

Я уявляю собі, як ви виплітаєте все більше й більше жакетів, шарфів та багато інших речей, яким я навіть не знаю назви. Якщо ви хочете й далі присвячувати своє життя плетінню, то це буде ваш вибір. Але якщо ви все ж таки захочете послужити справедливості й правосуддю, то, можливо, моя пропозиція зацікавить вас.

Бо, як сказано в Біблії, «людське правосуддя стікає струмочками, а праведність вирує, як могутній потік».