РОЗДІЛ ДРУГИЙ ПАРОЛЬ — «НЕМЕЗИДА»

— Він не дав вам якихось пояснень до нього?

— Ні, не дав.

— Але ж ви, я певна, просили його, щоб він вам їх дав, — промовила міс Марпл.

У її голосі тепер прозвучав майже докір.

Містер Бродриб слабко усміхнувся.

— Ви правильно вгадали. Я ставив йому таке запитання. Я сказав, що вам, либонь, буде важко зрозуміти точно, чого він від вас хоче.

— Диво та й годі! — вихопилося в міс Марпл.

— Звичайно, від вас не вимагається, щоб ви давали свою відповідь тепер, негайно, — сказав Бродриб.

— Звісно, ні, — відказала міс Марпл. — Я мушу поміркувати над цим.

— Ідеться, як ви й самі зазначили, про досить велику суму грошей.

— Я стара жінка, — сказала міс Марпл. — Літня жінка, як у нас мають звичай казати, але «стара» — слово, яке пасує ліпше. Я стара, і тут нічого не додаси. Цілком можливо й навіть імовірно, я не проживу ще року, коли зможу одержати гроші, навіть у тому вельми сумнівному випадку, якщо зможу виконати потрібні для цього умови.

— Гроші не завадять у будь-якому віці, — сказав Бродриб.

— Якби я мала гроші, то могла б здійснити деякі справи доброчинності, до яких маю інтерес, — мовила міс Марпл, — а крім того, завжди існують люди. Люди, для яких тобі хочеться щось зробити, але твої статки цього не дозволяють. І я не стану вдавати, що мені чужі певні бажання, яких я досі не могла задовольнити — думаю, містер Рейфаєл чудово знав, що й старій людині іноді хочеться чогось приємного й незвичайного.

— Так, ви маєте слушність, — сказав Бродриб. — Чом би, скажімо, вам не поїхати в подорож за кордон? В один із тих чудових турів, які нині влаштовують. Частіше відвідувати театри, бувати на концертах, мати можливість заповнити свій льох чудовим вином.

— Мої смаки були б трохи поміркованішими, — сказала міс Марпл. — Я полюбляю куріпок, — додала вона замислено, — а роздобути куріпок сьогодні дуже важко, і вони надзвичайно дорого коштують. Я б із великою радістю дозволила собі з’їсти засмажену куріпку — сама-одна цілу куріпку. Купити коробку зацукрованих каштанів — я не часто можу собі це дозволити. Іноді сходити в оперу. Для цього треба найняти автомобіль, щоб поїхати до Ковент-Ґардена й назад, а також оплатити ніч у готелі. Але, схоже, я надто багато базікаю по-пустому, — урвала себе міс Марпл. — Я заберу цей текст із собою й поміркую над ним. І все ж таки, що спонукало містера Рейфаєла — ви не маєте бодай якогось уявлення, що наштовхнуло його на думку зробити цю пропозицію й чому він вирішив, що я зможу бути корисною йому в якийсь спосіб? Він мусив знати, що минуло більше року, близько двох років, відтоді, як він мене бачив, і що я могла стати набагато слабшою, аніж була, і набагато менш спроможною задіяти ті невеликі здібності, які він тоді помітив у мене. Він пішов на великий ризик. Адже існують інші люди, які, безперечно, значно кваліфікованіші для того, щоб здійснити таке розслідування.

— Правду кажучи, — я теж так тоді подумав, — сказав Бродриб, — але він обрав вас, міс Марпл. Пробачте за моє запитання, яке може вам здатися виявом пустої цікавості, але чи мали ви — як би ліпше мені висловити свою думку? — бодай якийсь стосунок до злочинів або до розслідування злочинів?

— Якщо говорити в точному розумінні, то, мабуть, що ні, — відповіла міс Марпл. — Тобто в професійному розумінні. Я ніколи не служила ані в поліції, ані в органах судочинства, не була пов’язана з жодною агенцією детективних розслідувань. Я можу дати вам лише одне пояснення, містере Бродриб, і, гадаю, зобов’язана це зробити, якщо містер Рейфаєл вам нічого не пояснив. Під час нашого перебування у Вест-Індії ми обоє, містер Рейфаєл і я, мали певний стосунок до розслідування вбивства, яке там сталося. Досить неймовірного й ретельно підготованого вбивства.

— І ви з містером Рейфаєлом розгадали ту загадку?

— Я висловилася б трохи інакше, — сказала міс Марпл. — Містер Рейфаєл завдяки силі свого характеру і я завдяки тому, що мені вдалося зіставити кілька очевидних фактів, на які я звернула увагу, змогли перешкодити другому вбивству, перед тим як воно мало статися. Я не змогла б зробити цього сама, бо була надто слабка фізично. Містер Рейфаєл теж не зміг би зробити це сам-один, бо він був каліка. Отже, ми діяли як союзники і вдвох домоглися успіху.

— Я хотів би вам поставити ще тільки одне запитання, міс Марпл. Слово «Немезида» вам що-небудь говорить?