РОЗДІЛ ДРУГИЙ ПАРОЛЬ — «НЕМЕЗИДА»

— Я анітрохи не сумніваюся, що він справді ним був, — погодилася міс Марпл. — Я відразу зрозуміла, що це людина, обдарована надзвичайними здібностями.

— Не знаю, чи маєте ви бодай якесь уявлення — чи містер Рейфаєл коли-небудь вам щось казав про ту пропозицію, яку він доручив мені вам зробити?

— Не уявляю, — сказала міс Марпл, — яку саме пропозицію міг би зробити мені містер Рейфаєл. Це здається мені малоймовірним.

— Він був дуже високої думки про вас.

— Мені приємно це чути, але навряд чи в нього були якісь підстави хвалити мене. Я особа проста й непримітна.

— Вам, безперечно, відомо, що він помер надзвичайно багатою людиною. Загалом умови його заповіту дуже прості. Він розпорядився своїм статком ще за певний час до смерті. Заповів майже всі свої гроші різним доброчинним організаціям і фондам.

— Сьогодні це трапляється часто, наскільки мені відомо, — сказала міс Марпл, — хоч сама я не дуже обізнана у фінансових справах.

— Ми покликали вас сюди тому, — сказав Бродриб, — що за дорученням небіжчика я зобов’язаний повідомити вам таку річ: він звелів відкласти певну суму грошей для того, щоб через рік вона перейшла у ваше повне розпорядження, але за умови, що ви погодитеся прийняти пропозицію, яку я вам зараз викладу.

Він узяв у руки довгий конверт, що лежав перед ним на столі. Конверт був запечатаний. Він посунув його через стіл до неї.

— Гадаю, буде краще, якщо ви самі прочитаєте, у чому вона полягає. Можете не квапитися. Час у нас є.

Міс Марпл не стала квапитися. Вона попросила ніж для розрізання паперу, якого Бродриб їй подав, відкрила конверт, дістала звідти аркуш із надрукованим на машинці текстом і прочитала його. Потім згорнула його знову, знову розгорнула, ще раз прочитала й подивилася на Бродриба.

— Я б не сказала, що тут усе зрозуміло викладено. Ви не маєте якихось конкретніших розпоряджень?

— Ні, не маю, Мені було доручено лише передати вам цього листа й назвати суму винагороди. Вона складає двадцять тисяч фунтів, звільнених від податку на спадщину.

Міс Марпл мовчки дивилася на нього. Від несподіванки й подиву їй відібрало мову. Містер Бродриб заговорив не відразу. Її подив не став несподіванкою для нього. Безперечно, що такого міс Марпл ніяк не могла сподіватися. Містер Бродриб запитував себе, якими будуть її перші слова. Вона дивилася на нього прямим і суворим поглядом, яким могла б на нього дивитися його тітка абощо. Коли вона заговорила, у її голосі звучали майже звинуватливі нотки.

— Це дуже велика сума грошей, — сказала міс Марпл.

— Не така велика, як це було б колись, — сказав містер Бродриб (і ледве стримався, щоб не додати: «Сьогодні це дрібничка»).

— Мушу зізнатися, — промовила міс Марпл, — я дещо приголомшена. Бігме, я дещо приголомшена.

Вона взяла документ і ще раз уважно прочитала його.

— Ви, звичайно, знаєте, що тут написано? — запитала вона.

— Так. Містер Рейфаєл продиктував мені текст особисто.