РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ ПРОЩАННЯ

— Ви полюбляєте зберігати свої висновки в таємниці? — запитав професор Вонстед.

— Це не таємниці, — відповіла міс Марпл, — а радше можливості, які я досліджую. Я не хочу нічого стверджувати доти, доки мені не вдасться роздобути конкретніші факти.

— Щось іще?

— Я думаю — незалежно від того, хто відповідає за такі речі, його треба попередити, що, можливо, буде знайдено ще один труп.

— Ви хочете сказати, буде знайдено ще один труп, що має стосунок до справи, яка нас цікавить? До того злочину, який скоєно десять років тому?

— Так, — сказала міс Марпл. — Правду кажучи, я в цьому цілком переконана.

— Ще один труп. Чий?

— Поки що це тільки моє припущення, — сказала міс Марпл.

— Ви маєте якесь уявлення про те, де він лежить?

— О, так, — сказала міс Марпл. — Я переконана, що знаю, де він лежить, але мені треба ще трохи часу, перш ніж я зможу сказати вам це напевне.

— Про який труп ви говорите? Труп чоловіка? Жінки? Дитини? Дівчини?

— Існує ще одна дівчина, яка тоді зникла, — сказала міс Марпл. — Її звали Нора Брод. Вона зникла, і відтоді її не бачили й нічого про неї не чули. Я здогадуюся, де заховано її труп.

Професор Вонстед подивився на неї.

— Ви знаєте, чим більше ви говорите, тим менше мені хочеться залишати вас тут саму-одну, — сказав він. — У вас надто багато здогадів, і ви можете вчинити якусь дурницю, хоч не виключено…

— Не виключено, що всі мої здогади — нісенітниця? — запитала міс Марпл.

— Ні, ні, я мав на увазі зовсім не те. Але якщо ви справді знаєте так багато, то це може накликати на вас небезпеку… Ліпше я залишуся тут і оберігатиму вас.

— Ви тут не залишитеся, — сказала міс Марпл. — Ви повинні поїхати до Лондона й виконати там важливу роботу.

— Ви так говорите, ніби знаєте вже дуже багато, міс Марпл.

— Я певна, що справді знаю вже дуже багато. Але мені треба здобути докази.

— Здобуваючи докази, ви можете наразити себе на великий ризик. А я не хочу, щоб поліції довелося шукати тут ще один труп. Ваш.