TextBook Вони обмінялися потиском рук. Місіс Райзлі-Портер сіла в автобус.
Голос за спиною в міс Марпл промовив:
— Bon voyage![4] Баба з возу, кобилі легше.
Вона обернулася й побачила усміхнене обличчя Емліна Прайса.
— Це ви на адресу місіс Райзлі-Портер?
— Атож. На чию ж іще?
— Мені прикро було почути, що Джоана застудилася сьогодні вранці.
Емлін Прайс знову усміхнувся до міс Марпл.
— З нею буде все гаразд, — сказав він, — як тільки автобус відійде.
— Справді? — вигукнула міс Марпл. — То ви хочете сказати…
— Атож, саме це я хочу сказати, — відповів Емлін Прайс. — Джоана донесхочу сита своєю тіткою, яка весь час нею командує.
— То ви теж не їдете?
— Ні. Я залишуся тут на день або два. Хочу прогулятися по околицях і зробити кілька екскурсій. Не дивіться на мене таким несхвальним поглядом, міс Марпл. Ви ж не так суворо нас засуджуєте, як намагаєтеся показати, правда ж?
— Щиро кажучи, такі витівки втинали й у дні моєї молодості. Щоправда, причини тоді вигадували інші, і я думаю, у нас було менше шансів на успіх, аніж у вас тепер.
Полковник і місіс Вокер підійшли й приязно потиснули руку міс Марпл.
— Так приємно було познайомитися з вами й так цікаво поговорити на теми садівництва, — сказав полковник. — Сподіваюся, що післязавтра ми матимемо велику втіху, якщо більше нічого такого не станеться. Цей нещасливий випадок неабияк зіпсував усім настрій. Я все ж таки думаю, що то був нещасливий випадок. Либонь, коронер надто захопився, давши волю своїй фантазії.
— Але ж дивно, — сказала міс Марпл, — ніхто не прийшов у поліцію й не признався, що був у той день на горі й розважався там, намагаючись розхитати камінь.
— Якщо там справді хтось був, то він боїться бути звинуваченим у вбивстві, — сказав полковник Вокер. — Тому він сидітиме тихо, у цьому можна не сумніватися. Отже, до побачення. Я неодмінно надішлю вам пагінці magnolia highdownensis, а також mahonia japonica. Хоч я не зовсім певен, що вони добре ростимуть у тій місцевості, де ви живете.
Вони також сіли в автобус. Вона обернулася й побачила, що професор Вонстед махає рукою, дивлячись на автобус, який уже наготувався від’їхати. З готелю вийшла місіс Сендбурн. Вона попрощалася з міс Марпл і сіла в автобус. Міс Марпл узяла професора Вонстеда за руку.
— Ви мені потрібні, — сказала вона. — Ходімо кудись, де ми зможемо поговорити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Немезида» автора Аґата Кристі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ ПРОЩАННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.