Розділ «Частина третя»

Фідель міцніше стис маузер.

– Я нічого про це не знаю.

– Але я знаю. Ім’я власника – Хуґо Нестор.

– Слухай, ти хочеш собаку чи ні?

Фідель трохи підняв ствол маузера, що досі був націлений у землю.

– Він купив собаку в тебе. Він купив у тебе кілька собак. Адже ти продаєш собак, виведених спеціально з такою метою.

– Та що ти про це можеш знати?

– Багато чого. Дванадцять років я сидів у клітці і слухав, що мені розповідали люди. Ти коли-небудь задумувався, як воно – сидіти у клітці?

– Слухай…

– Можеш спробувати просто зараз.

Фідель не встиг застосувати зброю – хлопець узяв його в замок ззаду, стиснувши з такою силою, що повітря з шипінням вийшло з Фіделя. Власник розплідника ледь зауважив несамовитий гавкіт, злітаючи в повітря. Суперник відхилився назад і, піднявши Фіделя, кинув його через голову. Але, щойно Фідель упав – шиєю і плечима вперед – на землю, хлопець скочив на нього й опинився верхи на Фіделі. Фідель судомно вдихнув і сіпнувся, намагаючись звільнитися, але тут-таки завмер, побачивши перед очима дуло пістолета.

За чотири хвилини по тому Фідель дивився у спину хлопця, що йшов геть; і здавалось, ніби той ступає по воді, коли він у тумані перетинав болото. Пальці Фіделя вчепились у дротяну огорожу поруч з великим замком. Він був замкнений у порожній клітці. У сусідній клітці лежав Дух-об’їждчик і ліниво дивився на нього. Хлопець, ідучи геть, наповнив водою миску в клітці Фіделя і залишив йому чотири пакети собачого корму. Він забрав його мобільний, ключі та гаманець. Фідель почав кричати. Білі дияволи відповіли виттям і гавкотом. Однак з вольєри, розташованої так глибоко в лісі, ніхто не міг почути чи побачити їх.

– Якого дідька!

Хлопець зник. Запала дивна тиша. Скрикнув птах.

Потім Фідель почув, як перші краплі дощу впали на гофрований залізний дах.

Розділ 27

Коли Симон вийшов з ліфта на поверсі відділу з розслідування вбивств о 8:08 в понеділок вранці, у нього було три речі на думці. Що Ельзе зранку промивала очі у суміжній ванній кімнаті, не знаючи, що Симон спостерігає за нею зі спальні. Те, що він, можливо, доручив Карі забагато роботи на неділю. І що його дратує, як спланований офіс їхнього відділу; надто після того, як один з друзів Ельзе, архітектор за фахом, пояснив йому, що це міф, буцімто офіси з відкритим плануванням заощаджують корисну площу на кожного окремого працівника, бо брак звукоізоляції вимагає планування додаткових конференц-залів і буферних зон, які поглинають усі заощаджені кошти і площі.

Він підійшов до столу Карі.

– Раненько ти, – сказав він.

Вона підняла на нього втомлене обличчя.