Розділ «Частина третя»

– Він тільки стенув плечима, мовляв, не знає.

– То він збрехав?

– Так. І він похитав головою, коли я запитав його, чи знає він про втечу Сонні Лофтуса з в’язниці.

– Чи не занадто спрощений підхід?

– Так, але Фредрік – звичайний собі чоловічок; хіба що таблицю множення свого часу вивчив ліпше за інших. Слухай, я маю для тебе завдання. Хочу, щоб ти проглянула матеріали з усіх судимостей Сонні Лофтуса. Перевір, чи були інші підозрювані в кожному конкретному випадку.

– Чудово, – кивнула Карі Адель, – я саме ламала собі голову, чим би зайнятись на ці вихідні.

Симон усміхнувся.

– Ота справа про великі інвестиції в нерухомість, – спитала Карі, – про що там ішлося?

– Про шахрайство, – відповів Симон. – Ухилення від сплати податків, серйозні гроші, серйозні імена. Залежно від обставин, справа могла зачепити видних бізнесменів, а так само політиків, і скидалось також, що вона могла вивести нас на самого лялькаря.

– Хто ним був?

– Твілінґен.

Карі здригнулася.

– «Близнюки»… Химерне прізвисько для однієї особи.

– Не таке химерне, як історія, що за ним стоїть.

– А ти знаєш справжнє ім’я Твілінґена?

Симон похитав головою.

– Він називався кількома різними. Імен так багато, що справжнє годі відшукати. Коли я починав у відділі боротьби з економічною злочинністю, я був настільки наївним, що думав, буцімто найбільша риба завжди найпомітніша. Правда ж полягає в тому, що значущість цих людей обернено пропорційна їх видимості. Твілінґен вислизнув від мене в черговий раз. Через брехню Фредріка.

– Ти гадаєш, Фредрік Ансґар міг бути «кротом»?

Симон енергійно покрутив головою.

– Коли «кріт» почав свою діяльність, Фредрік навіть ще не працював у поліції. Я гадаю, він був на тому етапі звичайним пішаком, але ясно, що зумів би накоїти чимало лиха, якби йому дозволили піднятись кар’єрними сходами. Тому я зупинив його.