Розділ 21
Була десята ранку, і сонце вже пекло щосили на вулиці Вальдемара Тране, коли Марта припаркувала тут свій «гольф-кабріолет». Вона вийшла з машини і, проминувши нову кондитерську, легкою ходою підійшла до входу в їдальню Центру Іла. Марта зауважила, що на ній затримують погляд чоловіки і навіть деякі жінки, повз яких вона проходила. Взагалі, в цьому не було нічого незвичайного, але сьогодні вона, здавалось, привертала особливу увагу. Марта пояснювала це своїм винятково піднесеним настроєм, хоча сама не знала, яка може бути конкретна причина. Вона ж бо вже встигла посперечатися зі своєю майбутньою свекрухою про дату весілля, з Ґрете, менеджером Центру – про розклад чергувань, а з Андерсом – практично про все на світі. Можливо, вона була в гарному настрої, бо сьогодні був її вихідний, а ще Андерс на вихідні поїхав зі своєю матір’ю в їхній будиночок на узбережжі, і цілих два дні сонце щедро сяятиме для неї.
Коли вона увійшла в кафе, всі параноїдальні голови обернулись на неї. Всі, крім однієї. Вона всміхнулася, помахала тим, хто озвався до неї, і підійшла до двох дівчат за стійкою. Віддала одній з них ключ.
– Усе буде гаразд. Ти просто маєш один раз пройти через це. І пам’ятайте, що вас двоє.
Дівчина кивнула, але вона була помітно блідою.
Марта налила собі кави в чашку. Вона стояла спиною до обідньої зали. Вона усвідомила, що говорила трохи голосніше, ніж треба було. Вона обернулася і всміхнулась нібито здивовано, зустрівши його погляд. Підійшла до столика, де він сидів на самоті. Піднесла чашку до губ і заговорила, так її й тримаючи.
– Ти так рано?…
Він підняв брову, і вона усвідомила, яким безглуздим має видаватись її зауваження, – адже було вже по десятій.
– Більшість наших мешканців, як правило, встають дуже пізно, – швидко додала вона.
– Це правда, – всміхнувся він.
– Слухай, я хочу вибачитись за вчорашнє.
– Вчорашнє?
– Так. Андерс зазвичай не такий. Але іноді він… Хоч би там як, він не мав права так поводитись. Називати тебе наркоманом і… ну, ти знаєш.
Стіґ похитав головою.
– Тобі нема за що вибачатись, ти не зробила нічого поганого. Ані твій друг. Я справді наркоман.
– А я – кепський водій. Це не означає, що людям вільно заявляти це мені в обличчя.
Він засміявся. Вона бачила, як сміх пом’якшує його риси, – він тоді видавався ще молодшим.
– І ти все одно за кермом, я бачу, – кивнув він у бік вікна. – Твоя машина?
– Так, я знаю, це розвалюха, але я ціную незалежність і свободу, що вона мені дає. Правильно?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Ю Несбьо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 1. Приємного читання.