Зазвичай колектив із трьох та більше людей спонтанно розділяється на дві протилежні підгрупи. Вечерю подавали на спеціально оснащеному понтоні посеред річки. Цього разу для нас були сервіровані два нічних столики. Екологи та натуропати вже сиділи на своїх місцях за столиком; колишні ковбасники, кожен окремо — за іншим. Що могло спричинити цей розкол? Бува не сьогоднішня суперечка стосовно масажу, яка трапилася невчасно й невдало? До речі, Сюзан, одягнена в темну туніку та білі штани, які добре підкреслювали вишуканість її форм, пирснула від сміху, побачивши квітчасту сукню Жозетти. Як би там не було, але розподіл групи розпочався. Відчувши деяке побоювання, я трохи притишив ходу і зачекав, доки мене дожене Ліонел, мій сусід по літаку, а тепер — по бунгало. Він зробив свій вибір швидко, майже підсвідомо. Я навіть встиг подумати, що такий вибір свідчить не стільки про схожість інтересів, скільки про класову солідарність або, радше, про солідарність освітню (оскільки він працював у «Газ де Франс» і був чиновником, тоді як усі інші були колишніми простими комерсантами). Рене зустрів нас з видимим полегшенням. На цій стадії в нашому рішенні не було нічого особливо жорстокого: сівши за інший столик, ми б тільки підкреслили самотність ковбасників, тоді як тепер насправді ми урівноважили столики.
Бабетта та Лея прийшли трохи пізніше і без найменшого вагання сіли за сусідній столик.
Ще пізніше — вже були подані закуски — з’явилася Валері. Вона нерішуче озирнулися навколо себе. За сусіднім столиком ще залишалося два вільних місця біля Бабетти та Леї. Вона ще трохи повагалась, а потім миттю сіла зліва від мене. Жозіан готувалася довше, ніж звичайно. Певно, при світлі свічок їй було важко наводити макіяж. Її чорна велюрова сукня була так собі, нічого визначного, непогана, невелике декольте, в міру. Вона теж на мить зупинилася і сіла напроти Валері.
Останнім невпевненою ходою увійшов Робер. Схоже, вже встиг пропустити чарчину перед вечерею. Щойно я помітив його з пляшкою «Меконгу». Він важко опустився на стілець зліва від Валері. Короткий, але моторошний крик із джунглів розлігся округою. Схоже, якийсь ссавець доживав останні миті свого життя.
Сон пройшлась поміж столиками, щоб пересвідчитись, що у всіх все нормально і всі добре влаштувалися. Вона ж вечеряла поруч із шофером — не дуже рівноцінний розподіл, що вже за обідом викликало невдоволення Жозіан. Але, припускаю, що власне саму Сон це цілком влаштовувало, навіть якщо вона нічого і не мала проти нас. Здавалося, тривалі розмови французькою її надто втомлювали й виснажували, хоча вона й намагалася триматися і не показувати виду.
За сусіднім столиком весело щебетали про красоти довкілля, про радість знову опинитися на лоні природи, далеко від цивілізації та інших цінностей тощо… «Так здорово! — захоплено вигукнула Лея. — Ви ж бачили? Ми в самісіньких джунглях!.. Не можу повірити!»
Компанії за моїм столиком було значно складніше знайти спільну тему для розмови. Напроти мене незворушно їв Ліонель. Здавалося, загальна нервозність його анітрохи не бентежила. Я збентежено оглядався навколо. В якийсь момент я помітив густу бороду, яка висунулася з кухні. Це міг бути тільки славнозвісний Бертран ле Моаль. Він насварив когось із офіціантів і зник так само раптово, як і з’явився. Досі його єдиною заслугою я вважав створення рецепта страви з м’яса дельфінів, якому він навчив каренів. Вона смакувала неперевершено! Свиняча печеня, яку нам подали, була добре просмажена — ніжна і хрустка водночас. «Сюди б ще трохи винця…», — меланхолічно зауважив Рене. Жозіан презирливо підібгала губи. Зайве було питати, що вона думає про французьких туристів, які не можуть і кроку ступити без свого червоного вина. Це й так було добре видно. Дещо незграбно Валері стала на захист Рене. Для тайської кухні вино, мабуть, справді не потрібне, але саме тепер його б трохи не завадило. У будь-якому разі, сама Валері пила тільки воду.
— Люди ідуть за кордон для того, щоб куштувати місцеві страви та вивчати місцеві традиції!.. — процідила Жозіан. — В іншому випадку слід сидіти вдома.
— Я згоден! — вигукнув Робер. Перервана в самому розпалі промови Жозіан з ненавистю глянула на нього.
— Іноді в цих стравах все ж таки забагато перцю, — несміливо зауважила Жозетта. — А вам, схоже, це не дошкуляє, — звернулася вона до мене, щоб розрядити атмосферу.
— Ні, зовсім ні. Я обожнюю гострі страви. Що більше перцю, то краще. У Парижі я постійно надаю перевагу китайській кухні, — поспішно відповів я. Таким чином, розмова перекинулась на китайські ресторани, яких останнім часом так багато з’явилося в Парижі. Валері дуже їх полюбляла за денні обіди: ціни були помірними, аїхякість значно вища за фаст-фуд, крім того, вони були набагато кориснішими. Жозіан не мала чого сказати з цього приводу. Вона харчувалась у заводській їдальні. Робер, схоже, вважав цю розмову не вартою його уваги. Коротше кажучи, вечеря проходила досить спокійно аж до самого десерту.
Все почалося, коли подали клейкий рис. Він був трохи підсмажений із запахом кориці — певно, власний оригінальний рецепт. Не відкладаючи надовго, Жозіан вирішила безпосередньо обговорити проблему секс-туризму, який вона вважала огидним; іншого слова вона не знайшла. Обурює, що тайський уряд терпимо ставиться до цього питання; міжнародна спільнота теж мала висловити своє ставлення до цієї проблеми. Робер слухав її з легкою посмішкою, що не обіцяло нічого доброго.
— Це обурює, але не дивно, — продовжувала вона. — Більшість таких установ (борделів, по-іншому їх назвати не можна) фактично належала генералам. Це означало протекцію та надійний захист з їх боку.
— Я — генерал… — перервав Робер запальну промову Жозіан. Вона знітилась, її нижня щелепа повільно відвисла. «Ні, ні, я жартую… — посміхнувся він. — Я навіть не служив в армії.
Проте це її аж ніяк не розсмішило. Кілька секунд вона приходила до тями, а потім виголосила ще з більшою енергією:
— Соромно, коли відгодований бугай безкарно користується злиденністю цих дівчат. Варто знати, що всі вони приїхали у столицю з північних та північно-східних регіонів країни — найбільш жебрацьких провінцій.
— Ну, не всі… — заперечив він, — є дівчата й з Бангкока.
— Але ж це сексуальне рабство! — вигукнула із запалом Жозіан, яка навіть не почула його. — Інших слів для визначення цього ганебного явища не існує.
Я злегка позіхнув. Вона сердито зиркнула на мене і додала, звертаючись до всіх присутніх:
— Ви не вважаєте огидним, коли якийсь товстопузий бугай за безцінь спить з цими дівчатками?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Платформа» автора Уельбек М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Тайські тропіки“ на сторінці 7. Приємного читання.