Розділ «КНИГА ПЕРША»

— Військової дисципліни, як ламати волю, і методики вдавання. Важкий курс, чотири роки, але я закінчив його з відзнакою, що зовсім непогано для хлопця з робітничої родини. Я зробив собі кар’єру на службі і ніяк не можу втямити, чому ці невдячні вилупки вислали мене геть у цій нікчемній бляшанці! — він підняв окуляри в золотій оправі, щоб змахнути сльозу.

— Ви ждете вдячності за свою службу? — поцікавився Білл.

— Ні, звичайно, ні, який же я дурень. Спасибі, що поставив мене на місце, Білле, ти будеш добрим солдатом. Я можу лише чекати, що мене звинуватять у злочинному нехтуванні своїми обов’язками, у тому, що я працював на Мережу Старих Кадрів: хабарі, фальшиві накази, торгівля на чорному ринку та інші подібні справи. Я непогано працював у таборі над такими нехлюями, як ви, і принаймні сподівався, що мене залишать продовжувати свою справу. Але це була дурниця з мого боку. Треба, кажуть, подати рапорт про неправомірність цього переводу.

Він підвівся, поклав цукерки й окуляри в золотій оправі у скриньку і замкнув її.

Білл ніяк не міг отямитися від потрясіння: він хитав головою, бив по ній кулаком.

— Для вашої кар’єри просто щастя, що ви народилися з дефектом, — мовив він. — Я маю на увазі ваші чудові зуби.

— Щастя тут не при чому, — сказав Убивайло, стукнувши пальцем по одному із своїх ікол. — Страшенно дорого. Чи знаєш ти, скільки коштують п’ятисантиметрові, мутагенні, вирощені в автоклаві, хірургічне вживлені ікла? Б’юся об заклад, ие знаєш! Я працював три літа на канікулах, щоб заробити на них гроші, але повинен тобі сказати, вони варті цього. Образ — це все. Я вивчив старі плівки про доісторичних майстрів зламувати волю: по-своєму вони були на висоті. Звісно, їх відбирали відповідно до особливого фізичного типу і низького рівня інтелекту, але свою справу вони знали. Круглі голови, поголені і покраяні шрамами, важкі щелепи, відразливі манери, гарячий норов і таке інше. Я вважав, що невеличкий внесок зрештою принесе багаті дивіденди. І це була жертва, повір мені. Хіба багато вживлених ікол ти бачив довкола себе! З багатьох причин. Так, може вони більш придатні, щоб розривати жорстке м’ясо, але що, крім цього, хай їм біс? Зачекай, поки захочеш поцілувати свою першу дівчину… А тепер, вимітайся, Білле, у мене є справи. Ще побачимося…

Останні слова Білл почув уже здаля, оскільки добре розвинені рефлекси викинули його в коридор тої ж миті, коли його відпустили. Після того, як мимовільний страх минув, він пішов, погойдуючись, немов кривенька качка, — як йому здавалося, ходою старого космічного вовка. Він став вважати себе бувалим: солдатом і ладен був повірити, що знає про своїх товаришів по зброї більше, ніж вони про нього. Це непорозуміння було враз розвіяне гучномовцями на стелі, які гикнули, а потім заскреготіли гугнявими голосами на весь корабель:

— А тепер слухайте наказ нашого шефа, капітана Зекіяла, наказ, якого ви всі чекали. Ми вирушаємо, тож нам треба навести повний порядок на корабді, — закріпити всі предмети.

Болісний, розпачливий стогін луною розлігся по всіх відсіках велетенського корабля.

РОЗДІЛ VI

Було безліч туалетних розмов і чуток про перший політ “Фанні Хілл”, але серед них жодної правдивої. Ці чутки розповсюджували переодягнені поліцейські, і ціна їм була ламаний гріш. Єдине, у чому солдати могли бути певні, — це те, що вони кудись вирушають, бо готувались кудись вирушати. Навіть Тембо визнав цс, коли вони закріплювали запобіжники на складі;

— І цього разу, — додав він, — ми, може, робимо все це, щоб обдурити шпигунів: примусити їх думати, що ми кудись рушаємо, а натомість туди вирушать інші кораблі.

— Куди? — роздратовано спитав Білл, бинтуючи свій вказівний палець і одриваючи шмат зламаного нігтя.

— Ну, будь-куди, це неважливо, — незворушно відмовив Тембо. Його хвилювало лиш те, що стосувалося його віри. — Але я знаю, куди вирушаєш ти, Білле.

— Куди? — спитав Білл. Його мучила цікавість.

— Просто в пекло, якщо не врятуєшся.

— Не треба… — заблагав Білл.

— Дивись, — мовив Тембо і спрямував на перегородку зображення небесних картинок із золотими воротами і хмарами, що супроводжувалися тихим гуркотом тамтамів.

— Геть ці нісенітниці про небесний рятунок, — крикнув першого класу Сплін, і кадр згас.