Розділ «КНИГА ПЕРША»

Після цього вони закріплювали запобіжники і начищали їх мовчки, поки крізь перегородку пропливла маленька планета, розміром із тенісний м’ячик. Досконала маленька планета з крихітними льодовиками, холодними фронтами, хмарним покривом, океанами і заводами.

— Що це? — зойкнув Білл.

— Помилка в навігації, — пояснив Тембо. — Задній хід: корабель трохи здав назад, замість того, щоб рухатись тільки вперед. Ні-ні! Не торкай її, іноді це може призвести до лиха. Це планета, яку ми щойно минули, — Фігерінадон II.

— Мій дім, — схлипнув Білл і відчув, як сльози набігають йому на очі, коли планета зменшилася до розмірів кульки. — Прощавай, мамо, — він махнув рукою, коли кулька зменшилася до піщинки, а потім зникла.

Більше ніяких пригод під час подорожі не сталося, вони ж бо не відчували руху, не знали, коли зупиняться, і не мали жодного уявлення, де перебувають. Хоча були певні, що прибули кудись, бо отримали наказ відв’язувати запобіжники. Бездіяльність тривала три вахти, а тоді залунав сигнал тривоги з командного пункту. Білл побіг за іншими, вперше після вступу на службу відчуваючи себе щасливим. Усі жертви, усі знегоди були не марні. Нарешті він брав участь у бойових діях проти брудних чінгерів.

Вони стояли в першій позиції навпроти затискачів із запобіжниками, втупивши очі в червоні кільця, які називалися запобіжниковими поясками. Крізь підошви своїх черевиків Білл відчував слабке, далеке дрижання палуби.

— Що це? — кутом рота спитав він Тембо.

— Головний двигун. Не роздувач. Атомні мотори. Означає, що ми маневруємо, щось виконуємо.

— Але що?

— Дивись на пояски! — гримнув першого класу Сплін.

Білл почав пітніти і раптом усвідомив, що стає дуже жарко. Тембо, не відриваючи погляд від запобіжників, скинув одяг і акуратно склав у себе за спиною.

— Хіба це дозволено? — спитав Білл, смикаючи себе за комір. — Що коїться?

— Це проти статуту, але, якщо не роздягнешся, то спечешся живцем. Скидай свою шкуру, синку, або помреш без причастя. Мабуть, ми вступаємо в бій, і тому поставили екрани: сімнадцять силових, один електромагнітний, шар псевдоживого желе, яке розтікається і закорковує пробоїни. Коли все це вмикається, жодна краплина енергії не витікає з коробля, їй нема куди подітися. І тепла теж. Коли працюють мотори і всі пітніють, стає досить спечно. А ще спечніше стане, коли почнуть стріляти.

Протягом кількох годин температура лишалася висока, якраз на межі витривалості людини. Весь час вони невідривно дивилися на кільця. В якийсь момент, стоячи босими ногами на гарячому металі, Білл радше відчув, ніж почув слабкий поштовх.

— Що це було?

— Вистрілили торпеди.

— Куди?

Тембо лише знизав плечима, не одірвавши пильного погляду від запобіжників. Білл мучився від страху, спеки і втоми ще цілу годину, аж поки вентилятори дихнули свіжим прохолодним повітрям. Коли він знову одяг форму, Тембо вже зник, і він утомлено поплентався до своєї каюти. До дошки об’яв у коридорі було пришпилено оголошення, і Білл нахилився, щоб прочитати його бляклі літери.

КАПІТАН ЗЕКІЯЛЬ ДО ВСЬОГО ЕКІПАЖУ

Предмет: бойові дії.