Розділ «КНИГА ПЕРША»

23.ІІ.8956 року корабель знищив атомною торпедою ворожий об’єкт 17КЛ-345 і, діючи разом з іншими судами флотилії “Червоний костур”, виконав своє завдання, а тому, виходячи з цього, уповноважую весь особовий склад цього корабля прикріпити Атомне Гроно до стрічки Нагороди за активну участь підрозділа у бойових діях, або, якщо вони брали участь у таких діях вперше, дістають право носити Нагороду за активну участь підрозділу в бойових діях.

Примітка. Деякі військовослужбовці носять Атомне Гроно перевернутим — це неправильно, є образою військового трибуналу і карається смертю.

РОЗДІЛ VII

Після героїчного знищення об’єкта 17КЛ-345 потяглися тижні, заповнені навчанням і муштрою, які мали на меті поновити бойову готовність нервово виснажених учасників бою. Одного дня з гучномовців залунав новий сигнал:

Білл ще не чув такого — немов у металеве барило, повне кульок, били ломами. Ні йому, ні іншим новачкам це нічого не говорило, але Тембо зірвався зі своєї койки, щоб виконати швидкий Танець Смерті, задля акомпанементу барабанячи по скриньці.

— Ти що, збожеволів? — запитав Білл зі своєї койки, де він лежав, читаючи пошарпаний примірник “Справжнього сексуального комікса” із вмонтованими звуковими ефектами.

Страшний стогін лунав із сторінки, на яку він дивився.

— Хіба ти не знаєш? — вигукнув Тембо. — Хіба ти не ЗНАЄШ! Це — сигнал пошти, мій хлопчику, найкращий сигнал у всесвіті.

Залишок вахти було згаяно в очікуванні, стоянні у черзі і таке інше. Доставка пошти проводилася максимально недбало, але, врешті, незважаючи на всі перепони, пошту роздали — Білл отримав рекомендований лист від своєї мами. З одного боку листівки було зображено нафтопереробний завод, розташований поруч із його рідним містечком. Самого цього вистачило, щоб клубок підступив йому до горла. А далі, крихітний квадратик, виділений для листа, був помережаний рядками нерозбірливого почерку його мами: “Поганий урожай, борги, у робомула can, сподіваюся, ти не змінився, з любов’ю, Ма”.

І все-таки це було послання з дому: він читав і перечитував його, .поки стояв у черзі за їжею. Тембо” який стояв просто перед ним, теж отримав листівку, повну ангелів і церков — а що ж іще можна було чекати, — і Білл був уражений, коли побачив, як Тембо востаннє перечитав картку і занурив її в свою чашку з обідом.

— Навіщо ти це робиш? — спитав він, приголомшений.

— А для чого іще годиться пошта? — пробурмотів Тембо і глибше занурив листівку. — Тепер дивись.

Перед здивованим Білловим поглядом, просто в нього на очах, листівка стала набухати. Біла поверхня розтріскалася й облетіла крихітними пластівцями, а натомість з’явилася коричнева начинка, яка росла і росла, поки заповнила чашку і стала з дюйм завтовшки. Тембо виловив плитку, з якої крапала волога, і відкусив з краю великий шматок.

— Зневожений шоколад, — промимрив він, жуючи. — Смачно! Спробуй свою.

Не встиг він договорити, а Білл уже всунув свою листівку в рідину й захоплено спостерігав, як та розбухає. Напис розтанув, але замість коричневої стало видно пухку білу масу.

— Іриска… а може, хліб, — мовив він, ковтаючи слину.

Біла маса зростала в обсязі, вперлася в стінки чашки, лізла через край. Білл ухопив її і підтримував, а вона все збільшувалася, виповзала й виповзала, аж поки у розпростертих Біллових руках опинилася низка товстих, з’єднаних між собою літер, близько двох метрів завдовжки. Вони складалися в напис: “Голосуйте за добропорядного Гіка — друга солдат”. Білл нахилився і відкусив добрячий шмат від “Г”. Він поперхнувся і виплюнув вологе шмаття на палубу.

— Картон, — спустошено мовив він. — Мама завжди економить. Навіть на зневодженому шоколаді…

Він потягся за чашкою, щоб змити з рота смак друкарської фарби, але чашка була порожня.

Десь у високих інстанціях можновладців було прийнято рішення і видано наказ. Все велике починається з малого; екскремент крихітної пташки падає на вкриту снігом вершину гори, котиться, облипає снігом, стає дедалі більшим і більшим, величезним і ще більшим, поки обертається на страшне громаддя снігу з льодом, лавину, усепожираючу масу стрімкої смерті, яка змітає ціле селище. Від незначної причини… Хто знає, що було причиною тут, може, доклали рук боги, але вони лише усміхаються. Може, якась пихата чванлива дама, дружина міністра, побачила якусь дрібничку, що їй припала до смаку і почала докучати своєму чоловікові, а той, щоб дати собі спокій, пообіцяв їй ту абищицю і став шукати гроші на її покупку. Можливо, він шепнув імператорові, що в квадраті 77/7, де вже кілька років триває затишшя, слід розпочати нову кампанію — переможна битва або навіть битва, яка закінчиться внічию, якщо в ній складуть голови чимало солдатів, могла забезпечити міністрові орден, нагороду, гроші. Так жіноча забаганка, немов екскремент крихітної пташки, зсунула лавину війни: збиралися могутні флоти, будувалися корабель за кораблем. Так камінь, упавши в ставок, пожмурює поверхню, і хвилі від нього розходяться й сягають найнижчих шарів…