Розділ «КНИГА ПЕРША»

— Поглянь, у яку халепу ти мене затяг! — плакався він.

Бігер тільки усміхався у відповідь, незворушний до скарг.

— Принаймні закрий голову, коли я розмовляю з тобою, — сердито мовив Білл і простягнув руку, щоб закрити Бігерові череп. Але нічого не змінилося. Трудяга міг лише усміхатись. Він уже почистив свій останній черевик. Тепер же просто стояв, і оскільки був дуже важкий, а окрім того, примагнітився до підлоги, запобіжникові вішали на нього брудні сорочки і дугові зварювальні апарати. Він простояв так три вахти, перш ніж хтось із начальства вирішив його прибрати, і зрештою загін поліцейських з ломами поклав його на тачку і викотив геть.

— Прощавай, — гукнув Білл і помахав йому рукою, а тоді знову став начищати свої черевики. — Він був хороший товариш, навіть будучи шпигуном чінгерів.

Брудота не відповів йому, і зварювальники не розмовляли з ним, а сам Білл чимало часу витрачав на те, щоб уникнути превелебного Тембо. Гранд-дама флоту “Фанні Хілл” усе ще перебувала на орбіті — на ній монтували двигуни. Робити їм було майже нічого, бо, незважаючи на те, що їм говорив першого класу Сплін, вони опанували усі тонкощі зміни запобіжників трохи менше ніж за рік, насправді їм вистачило на це близько п’ятнадцяти хвилин. У вільний час Білл швендяв по кораблю, заходячи так далеко, як дозволяли поліцейські, що охороняли люки, і навіть міркував, чи не сходити ще раз до капелана і висповідатись. Але варто помилитись часом, і він може зустрітися з начальником пральні, а це було б занадто. Тож він ходив кораблем дуже самотній, і одного разу, заглянувши в якусь каюту, побачив на койці черевик.

Білл зупинився, заморожений, знерухомілий, уражений, задубілий, нажаханий і розстроєний; він мусив зусиллям волі стримати раптовий спазм свого сечового міхура.

Він упізнав цей черевик. Він не забуде цього черевика до свого смертного дня, так само, як не забуде свій особистий номер, який він може назвати з початку, з кінця чи з середини. Кожна деталь цього жахливого черевика була знайома йому до болю — від змієвидних шнурків у бридкій верхній частині — говорили, що її пошито з людської шкіри — до рифленої підошви, забарвленої чимсь червоним, що не могло бути нічим іншим, окрім людської крові. Цей черевик належав У бивайлові Дренгу.

Черевик був узутий на ногу, і, паралізований від страху, не в змозі керувати собою, немов птах перед змією, Білл мимохіть поволі втяіувався в каюту, а його погляд підводився вгору від ноги до пояса, а далі по сорочці і шиї, над якою було обличчя, що марилося йому в нічних кошмарах відтоді, як він попав на військову службу. Губи заворушилися…

— Це ти, Білле? Заходь і посидь.

Білл спотикаючись зайшов.

— Пригощайся цукерками, — мовив Убивайло і усміхнувся.

Механічно Білл простягнув пальці у запропоновану коробку, і його зуби стали жувати тверду їжу, яку він уперше скуштував за багато тижнів. Слина побігла з майже атрофованих залоз, і забурчав, оживаючи, шлунок, а Білл гарячкове міркував, чому так змінився вираз обличчя Убивайла. Губи його скривилися, приховуючи ікла, щоки помережилися зморшками. Пояснити це було неможливо. Убивайло змінився невпізнанно.

— Я чув, що Трудяга Бігер виявився чінгерівським шпигуном, — мовив Убивайло, закриваючи коробку і ховаючи її під подушку. — Я повинен був сам здогадатися про це. Знав же, що з ним щось дуже негаразд: чистити черевики своїм товаришам та інше, але я гадав, що він просто йолоп. Слід було зміркувати…

— Убивайле, — хрипко вимовив Білл, — цього не може бути, я знаю, але ви поводитеся, як людина!

Убивайло хихикнув. Не так, наче провів пилкою по ребрах, а майже нормально.

— Але ж ви садист, — сказав, затинаючись, Білл, — покруч, звір, почвара, тварюка, убивця…

— Що ж, дякую, Білле. Дуже приємно чути. Я намагаюся робити свою справу якомога краще, але я досить людяний і відчуваю задоволення, коли мене часом хвалять. Важко вдавати із себе убивцю, та я радий, що зміг утовкмачити це навіть таким довбешкам, як ти.

— Але… хіба ви насправді…

— Полегше! — ревнув Убивайло, і в цьому вигуку було стільки давньої злостивості, що температура Біллового тіла піднялася на шість градусів. Та за мить Убивайло усміхнувся знову. — Не можу винити тебе, синку; ти був тупак із задрипаної планети, а тебе ще заклинили інші рекрути. Але прокинься, хлопче! Військове навчання — то дуже важлива річ. Не можна нехтувати ним, залучаючи аматорів. Якби ти прочитав підручники нашого коледжу, то в тебе кров би захолонула в жилах. Чи. уявляєш ти собі, що в доісторичні часи інструктори, чи як там вони себе називали, були справжні садисти! Збройні сили дозволяли цим людям без ґрунтовних знань псувати рекрутів. Дозволяли їм учитися ненавидіти службу, перш ніж навчаться боятися її, а це означає крах дисципліни. Тепер говорять про те, що треба берегти людей! У них завжди хтось ставав жертвою нещасного випадку, часом вони топили цілий підрозділ чи доводили людей до згуби в якийсь інший спосіб. Від цих марних втрат можна заридати.

— Дозвольте спитати, чого вас навчали в коледжі? — тихо і боязко мовив Білл.