Розділ «КНИГА ПЕРША»

Трудяга Бігер одірвав погляд од черевиків, які він начищав, помахав рукою й усміхнувся.

— Це я.

— Схопити його! — звелів начальник пральні, відскочивши вбік і вказуючи на ймовірного шпигуна.

Білл повалився на підлогу, коли поліцейські відпустили його й увірвалися в кубрик. Коли Трудяга Бігер зміг звестися на ноги, він був міцно зв’язаний, у наручниках і кайданах, але й далі усміхався.

— Гей, хлопці, хочете, щоб я вам почистив черевики?

— Не клей дурня, брудний шпигуне, — прорипів начальник пральні і з силою ударив його по обличчі, що усміхалося.

Принаймні він хотів ударити по обличчі, що усміхалося, але Бігер розкрив рот і вчепився зубами в його руку, так що офіцер не міг вирвати її.

— Він укусив мене! — заверещав начальник пральні, відчайдушне намагаючись вивільнитись.

Обидва поліцейські, прикуті до рук бранця, підняли свої кийки.

Цієї миті верхня частина голови Трудяги Бігера розкрилася. Якби це сталося у будь-який інший момент, воно здалося б дивним, але трапившись саме тоді, це просто всіх приголомшило, і вони, не виключаючи й Білла, вражено дивилися, як семидюймова ящірка вилізла з розчахнутого черепа й стрибнула на підлогу, залишивши на ній помітну щербину. Вона мала чотири руки, довгий хвіст, голову немов у крихітного алігатора і була яскраво-зелена. Вона нічим не відрізнялася від чінгера за винятком зросту — сім дюймів замість звичайних семи футів.

— Від усіх клятих людей тхне потом, — пропищала вона, наслідуючи голос Трудяги Бігера. — Чінгери не пітніють. Хай живуть чінгери!

Вона кинулася через приміщення до Бігерової койки. Скуті паралічем запобіжникові, які були свідками цієї неймовірної події, сиділи чи стояли, немов заворожені, вирячивши очі, що нагадували круто зварені яйця. Начальник пральні не міг звільнитися від зубів, що зціпилися на його руці, а поліцейські вовтузилися з наручниками, які приковували їх до непорушного тіла. Тільки Білл міг рухатись, хоч і у нього паморочилося в голові від побоїв, він нахилився і вхопив крихітне створіння. Маленькі, дужі нігті уп’ялися в його руку і пошпурили через весь відсік так, що він ударився об перегородку.

— Гей, це тобі, донощику! — пропищав тоненький голос.

Перш ніж хто-небудь устиг втрутится, ящіркоподібна істота підбігла до купи Бігерових ранців, розкрила той” що лежав зверху, й пірнула усередину. Почулося гудіння на високій ноті, що ставало дедалі голосніше, і за мить з ранця з’явився загострений ніс сяючого снаряда. Він поволі виповз і знявся в повітря. Це був крихітний космічний корабель футів зо два завдовжки. Він розвернувся по вертикальній осі, зупинившись, коли ніс опинився перед перегородкою. Гудіння стало пронизливішим, і раптом корабель рвонувся уперед, пробивши металеву стінку так, наче її було виготовлено з вогкого картону. Пролунав тріск металу: ракета пробивала перегородку за перегородкою, аж поки прорвала зовнішню обшивку корабля і втекла у відкритий космос. Через отвір з ревом ринуло повітря, задзвонили сигнальні дзвінки.

— Будь я проклятий… — мовив начальник пральні, клацнув відвислою щелепою і закричав: — Зніміть його з моєї руки, він закусає мене насмерть.

Двоє поліцейських і досі хиталися, надійно прикуті до знерухомілої постаті колишнього Трудяги Бігера.

Вітер бездумно усміхався, затиснувши руку офіцера, яку той звільнив тільки тоді, коли Віял просунув ствол своєї атомної рушниці Бігерові в рот і розтиснув йому зуби. Роблячи це. Білл побачив, що верхня частина Бігерової голови відкинулася якраз на рівні вух і звисала на блискучих мідних завісах. Всередині порожнього черепа замість кісток, мозку тощо була модель поста керування з крихітним стільчиком, мініатюрними перемикачами, телеекранами і водяним охолодженням. Трудяга був просто робот, керований маленьким створінням, що втекло на космічному апараті. Воно виглядало як чінгер, але було лише семи дюймів на зріст.

— Сім дюймів, сім футів — яка різниця! — роздратовано буркотів офіцер, перев’язуючи поранену руку носовою хусткою. — Ми ж не могли сказати рекрутам правду, признатися, що наш ворог маленького зросту, бо походить з планети, де сила тяжіння вдесятеро більша, ніж у нас. Треба підтримувати в нашому війську високий бойовий дух.

РОЗДІЛ V

Відколи Трудяга Вітер виявився чінгерівським шпигуном і втік. Білл став Почувати себе дуже самотнім. Брудота Браун, який і раніше був неговіркий, зараз розмовляв іще менше, тобто взагалі мовчав, тож Біллові не було кому вилити душу. З рекрутів, які проходили вишкіл у таборі імені Льва Троцького, тут був лиш Браун, а всі інші новачки трималися кожен свого гурту — сиділи, притиснувшись один до одного, і кидали підозріливі погляди через плече, коли він підходив занадто близько, їхньою єдиною розвагою було зварювання, і коли випадала вільна хвилина між вахтами, вони приварювали до підлоги все, що попадало під руку, а наступна вахта відварювала: може, це і не найкращий спосіб гаяти час, але їм, здавалося, він подобався. Тож Білл почувався дуже ніяково і пробував скаржитись Трудязі Бігеру.