Розділ «КНИГА ПЕРША»

Білл спускався ліфтами, йшов коридорами й переходами, підіймався по сходах. На корабельному плані було позначено, що капелан займає каюту 362-В на 89-й палубі, і зрештою Білл знайшов її — металеві двері, всіяні заклепками. Він підняв руку, щоб постукати: піт великими краплями збігав по його обличчю, а в горлі пересохло. Кісточки пальців глухо вдарили по панелі, і після нескінченної паузи притишений голос відгукнувся з іншого боку.

— Так, так, заходь, відчинено.

Білл переступив поріг і став струнко, побачивши офіцера за єдиним столом, що займав майже цілу крихітну каюту. Офіцер — наймолодший лейтенант — був ще молодий, хоча вже лисуватий. Під очима в нього залягли чорні кола, і йому не завадило б поголитися. Вузол пожмаканої краватки було зав’язано криво. Він копирсався у стосах паперів, якими було захаращено стіл, розбирав їх, перекладав з одної течки в іншу, шкрябав щось на одних і викидав у переповнений кошик інші. Коли він посунув один стос, Білл помітив табличку:

“Начальник пральні”.

— Вибачте, сер, — мовив Білл, — мабуть, я помилився дверима. Я шукаю капелана.

— Це кабінет капелана, але він заступить на службу лише о 13.00, а це, як може засвідчити будь-хто, навіть такий придуркуватий на вигляд, як ти, станеться за п’ятнадцять хвилин.

— Дякую, сер. Я повернуся… — Білл повернувся до дверей.

— Ти залишишся і працюватимеш. — Офіцер підвів червоні очі і злостиво захихотів. — Ти вляпався. Можеш розібрати звіти по носовичках. Я загубив шістсот бандажів, і вони мають бути десь там. Думаєш, легко бути начальником пральні? — він схлипнув від жалю до себе і підштовхнув височезний стос паперів до Білла, який став розбирати їх. Задовго Перед тим, як він скінчив, сирена повідомила про кінець вахти.

— Я так і знав! — від безнадії офіцер мало не заплакав. — Цій роботі не буде кінця, навпаки, становище тільки погіршується. А ти гадаєш, що в тебе є проблеми! — Він потягся тремтливими пальцями до таблички і перевернув її.

З іншого боку було написано: “Капелан”. Потім вірі ухопив кінчик краватки і з силою потяг його через своє праве плече. Краватку було прикріплено до коміра, а сам комір посаджено на коліщата, які вільно оберталися по колії на сорочці. Коли комірець обертався, лунало тихе рипіння. Врешті, краватка опинилася в нього за спиною, а спереду був зворотний бік комірця — рівний, білий і холодний.

Капелан погрозив Біллові пальцем, опустив погляд і солодко усміхнувся.

— Чим можу допомогти тобі, сину мій?

— Я гадав, що ви начальник пральні, — спантеличено мовив Білл.

— Так, сину мій, але то лише один із тягарів, які покладено на мої плечі. У ці неспокійні часи в капеланах немає великої потреби, а от начальник пральні просто необхідний. Я докладаю усіх зусиль, щоб никонати свій військовий обов’язок.

Він скромно схилив голову.

— Але — хто ви? Капелан, який тимчасово працює начальником пральні, чи начальник пральні, що на час стає капеланом?

— Це таємниця, сину мій. Є речі, про які краще не знати. Але я бачу, що ти схвильований. Можна поцікавитись твоїм віросповіданням?

— Яким віросповіданням?

— Це я питаю тебе! — гаркнув капелан і на мить в ньому проглянув начальник пральні. — Як я допоможу тобі, якщо не знатиму, яку релігію ти сповідаєш?

— Фундаментальна зороастрійська.