Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

Знизу пагорба долинули підсилені звуковою апаратурою аплодисменти.

— Поспішаймо, там уже починають. Час нам ушиватися звідси, і то притьмом.

З нею була Лісса Джеймісон. Вона відсунула бічні двері фургона й почала зсередини приймати речі.

— А свинцеве полотно, щоб вікна прикрити, є? — спитав Джо в Розі.

— Так, і кілька шматків для машини Джоуні також. Ми доїдемо туди, де, як ти кажеш, ще безпечно, і вже там завісимо вікна. Подай-но мені оту валізу.

— А це таки безумство, знаєте, — промовила Джоуні Келверт. Вона доволі прямо пройшла щілиною між своєю машиною й фургоном «Троянди-Шипшини», чим надихнула Розі на думку, що підбадьорилась вона сьогодні всього лише парою чарочок. І це вже було добре.

— Мабуть, ти маєш рацію, — кивнула Розі. — Ти готова?

Джоуні зітхнула й обняла свою дочку за тендітні плечі.

— На що? Їхати під три чорти наосліп? Чом би й ні? Скільки нам доведеться там сидіти?

— Хтозна, — відповіла Розі.

Джоуні зітхнула знову.

— Ну, то хоч тепло зараз.

— А де твій дідо? — Джо спитав у Норрі.

— Він зара з Джекі й містером Берпі. Він чекатиме їх у вкраденому в Ренні фургоні, поки вони сходять туди і виведуть Расті й містера Барбару, — подарувала вона йому усмішку на смерть переляканої дівчинки. — Він сьо'ні їхній гангста-драйвер.

— Нема дурня, дурнішого за дурня старого, — зауважила Джоуні Келверт. Розі страшно схотілося їй зацідити навідліг, а поглянувши на Ліссу, вона зрозуміла, що й та була б не проти це зробити. Але не той був зараз момент, щоб затівати сварку, не кажучи вже про кулачні розбори.

«Або гуртом тягнемо одну мотузку, або поодинці нас на ній повісять», — подумала Розі.

— А Джулія де? — запитала Клер.

— Вона приїде з Пайпер. І своїм псом.

Від центру міста, підсилена мікрофонами (і голосами тих, хто сидів на лавах надворі), полинула у виконанні зведеного хору Честер Мілла мелодія «Сяючого зірками прапора».

— Рушаймо, — мовила Розі. — Я поїду попереду.