Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

— Стули свою дірку й займай місце в новій оселі. Обоє в одній камері. Ви ж напарники, кінець кінцем.

Щойно Роммі й Джекі повернулися на верхній поверх, обидва нових ув'язнених почали волати.

— Давайте забиратися звідси, поки ще є можливість, — сказав Ерні.

На ґанку Расті подивився вгору на рожеві зірки і вдихнув смердюче й одночасно неймовірно солодке повітря. Потім обернувся до Барбі.

— Я вже не вірив, що колись знову побачу небо.

— Я теж. Давай забиратися з міста, поки ще маємо шанс. Як ти щодо Маямі-Біч?

Расті все ще сміявся, сідаючи до фургона. Кілька копів метушилися на галявині проти міськради, і один з них — Тодд Вендлештат — подивився в їх бік. Ерні помахав йому рукою, за ним те саме зробили Джекі й Роммі. Вендлештат махнув у відповідь і нахилився допомогти жінці, котра розтягнулася на траві, зраджена своїми високими підборами.

Ерні сковзнув за кермо і намацав електричні дроти, що звисали з-під приладової панелі. Двигун завівся, бічні двері засунулися, і фургон відчалив від бордюру. Спершу повільно покотив угору пагорбом, подеколи об'їжджаючи ошелешених учасників міських зборів, що брели вулицею. А потім вони виїхали за межі центру міста і, набираючи швидкість, узяли курс на Чорну Гряду.