Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

— О, я поки що думаю, — з сумнівом промовила Джулія. Вона сподівалася бути вже далеко від центру Честер Мілла на той час, як збори закінчаться. — Мені спершу треба зробити деякі справи. Ти зможеш дійти туди сама?

Ендрія послала їй гумористичний погляд «мамо, я вас благаю».

— Уздовж вулички та вниз пагорбом — і я вже там. Маршрут, торований роками.

Джулія подивилася на годинник у себе на зап'ясті. Було вже чверть на шосту.

— А ти не надто рано вирушаєш?

— Ел відкриє двері о шостій, якщо не помиляюсь, а я хочу зайняти собі зручне місце.

— Як виборній тобі слід було б сидіти прямо на сцені, — сказала Джулія. — Якщо маєш таке бажання.

— Ні, не маю. — Ендрія знову перекинула торбу в іншу руку. Її в'язання лежало в торбі, разом з матеріалами справи ВЕЙДЕР і револьвером 38-го калібру, подарованим їй братиком Твічем для самозахисту. Не гірше він прислужиться для захисту міста, гадала вона. Кожне місто схоже на людський організм, але має одну значну перевагу, якщо в міста погано з мозком, трансплантація може бути успішною. Можливо, до вбивства не дійде. Вона молилася, щоб не дійшло.

Джулія дивилася на неї здивовано-запитально. Ендрія усвідомила, що була відлетіла десь далеко вслід за своїми думками.

— Я хотіла б сьогодні посидіти просто серед жителів міста. Але скажу своє слово, коли прийде час. Можеш бути певна.

Енді мала рацію щодо Ела Тіммонса, котрий відкриє двері о шостій. На той час Мейн-стрит, ледь не абсолютно порожню вдень, заповнили люди, котрі прямували в бік міської ради. Інші невеличкими групами спускалися міським пагорбом, ідучи з житлових кварталів. Почали під'їжджати машини зі Східного й Північного Честера, більшість із них переповнені пасажирами. Скидалося на те, що ніхто не бажав цього вечора залишатися на самоті.

Вона прибула досить рано, тож мала доволі вільних місць на вибір і зупинилася на третьому від сцені ряді, біля проходу. Прямо перед нею в другому ряді сиділа Каролін Стерджес і діти Епплтон. Діти зацікавлено роздивлялися на все і всіх. Малюк тримав щось затиснуте в кулаку, що виявилося гремівським крекером.

Серед тих, хто прийшли завчасно, була також Лінда Еверет. Джулія розповідала Ендрії про арешт Расті — надзвичайно цинічний — і знала, що його дружина вкрай цим пригнічена, але зараз вона вдало це приховувала під ефектним гримом і гарною сукнею з великими накладними кишенями. Порівнюючи її вигляд із власним станом (сухість у роті, в голові біль, шлунок крутить), Ендрія була в захваті від відважності Лінди.

— Сідайте біля мене, Ліндо, — запропоновувала вона, поплескуючи долонею по сусідньому місцю. — Як там Расті?

— Я не знаю, — відповіла Лінда, прослизаючи повз Ендрію й сідаючи поряд. Щось, що лежало в одній з її забавних кишень брязнуло об дерево. — Вони не дозволяють мені з ним побачитись.

— Ця ситуація мусить бути виправлена, — промовила Ендрія.

— Так. І її буде виправлено, — погодилася суворо Лінда, а потім нахилилася вперед: — Привіт, дітки, як вас звуть?

— Це Ейден, — сказала Каро, — а це…

— Я Аліса, — дівчинка простягнула руку в королівському жесті… далебі, ніби подавала її з трону. — Я і Ейден… ми з Ейденом… Купрітки. Це слово означає «Купольні сирітки». Його Терстон придумав. Він знає всякі магічні трюки, от як витягнути в людини з вуха монету і ще багато інших.

— Ну, в тебе, схоже, все йде пречудово, — сказала Лінда, усміхаючись. Аж ніяк не почувалася вона веселою; ніколи в житті вона не була такою напруженою. От тільки напружена тут недоречне слово. Їй було страшно до всирачки.