Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

Кілька голосів промурмотіли щось на його підтримку, проте загального шумного схвалення, на яке він очікував, не прозвучало. Та й Мел Ширлз встиг зробити лише один крок вперед, коли Генрі Моррісон, змахнувши рукою, штовхнув його в груди й відкинув назад до стіни, об яку той відчутно гупнувся.

— Давайте вислухаємо її до кінця, — промовив Генрі. — Вона в нашому місті теж офіційна особа, тож нехай договорить.

Мел подивився вгору на Великого Джима, але Великий Джим не відривався очима від Ендрії, ледь не загіпнотизовано дивлячись, як вона виймає зі своєї великої торби коричневий конверт. Він зрозумів, що це таке, щойно його побачив.

«Бренда Перкінс, — подумав він, — ох, яка ж ти сука, навіть мертва ти не перестаєш супитися до мене».

Тільки-но Ендрія підняла конверт у себе над головою, як тут же він почав коливатися вперед-назад. Поверталася її трясучка, той її чортів кумар. Гіршого моменту важко було уявити, але її це не здивувало, вона навіть очікувала, що так може статися. Це все від стресу.

— Документи, які містяться в цьому конверті, мені передала Бренда Перкінс, — промовила вона, і принаймні хоч голос у неї залишився рівний. — Вони були зібрані її чоловіком і генеральним прокурором нашого штату. Дюк Перкінс розслідував довжелезну низку великих і малих злочинів Джеймса Ренні.

Мел, шукаючи поради, кинув погляд на свого друга Картера. І Картер зустрів його погляд власним: ясним, гострим, майже здивованим. Він показав на Ендрію, потім схопив рукою себе за горло: «Заткни її». Цього разу, коли Мел ступив уперед, Генрі Моррісон не зупинив його — як майже кожен у цій залі, він вирячився на Ендрію.

Слідом за Мелом, котрий, пригинаючись, немов перед екраном у кінотеатрі, поспішив уздовж сцени, вирушили Марті Арсенолт і Фредді Дентон. З іншого боку великої зали міської ради сунули Тодд Вендлештат і Лорен Конрі. Вендлещтат тримав руку на обрізку горіхового ціпка, який він носив при собі замість поліцейського кия; рука Конрі лежала на рукояті її пістолета.

Ендрія помітила їх наближення, але не замовкла.

— Докази містяться в цьому конверті, і я вважаю, що саме ці докази… — «стали причиною загибелі Бренди Перкінс», хотіла вона завершити фразу, але в цю мить її тремтячі, слизькі від поту пальці не втримали мотузки, що служила зашморгом її торби. Торба гепнулась посеред проходу, і з її роззявленого верха, немов перископ, вистромилося дуло револьвера 38-го калібру, подарованого колись Ендрії для самозахисту.

Виразно, так що було чутно геть усім у занімілому залі, прозвучав голос Ейдена Епплтона:

— Ух ти! У цієї леді є левольвер!

Знову запала мертва тиша. А тоді підхопився зі свого стільця Картер Тібодо і, скочивши вперед, прикриваючи собою свого боса, заволав:

— Револьвер! Револьвер! РЕВОЛЬВЕР!

Ейден сповз із лави в прохід, щоби краще роздивитись.

— Ні, Ейде! — закричала Каро, нахиляючись, щоби вхопити хлопчика, і тут же Мел зробив перший постріл.

Куля пробила діру в полірованій дерев'яній підлозі просто перед носом у Каролін Стерджес. Злетіли скалки. Одна застрягла в неї під правим оком, кров заюшила обличчям. Вона ледь зауважила, що кричать тепер всі. Нахилилася в прохід, вхопила Ейдена за плечі і, мов баскетболістка, пожбурила його собі між розставлених ніг назад. Він влетів у той ряд, де вони сиділи, ошелешений, проте неушкоджений.

— РЕВОЛЬВЕР! У НЕЇ РЕВОЛЬВЕР! — закричав Фредді Дентон, відштовхуючи в себе з дороги Мела. Пізніше він божитиметься, що молода жінка тягнулася по зброю і він, аякже, хотів її лише поранити.

Завдяки гучномовцям троє людей у краденому фургоні чули зміни, що відбувались у залі міської ради. Урочисту промову Великого Джима й те, як наступні за нею аплодисменти були перервані якоюсь жінкою, котра говорила голосно, однак стояла надто далеко від мікрофона, тож її слів вони не добрали. Далі її голос потонув у загальному ревищі натовпу, пронизаному вересками. А тоді пролунав постріл.

— Що за чорт? — вигукнув Роммі.