Розділ «ПОВСЮДИ КРОВ»

Уже почалося двадцять шосте жовтня, коли о пів на першу ночі Джулія повернулася в дім Ендрії. Вона намагалася заходити тихо, але необхідності в цьому не було, в домі лунала музика, працював портативний радіоприймач, звідти «Стейпелз Сінгерс»[394] на всі заставки гатили «Вибирай істинну церкву та вертай додому».

У передпокій привітати її вийшов Горес, він вихляв своїм огузком, посміхаючись тією трохи божевільною посмішкою, на яку здатні лише коргі. Він уклонився, розпластавши передні лапи, і Джулія трішки почухала його за вухом — у найсолодшій для песика місцині. Ендрія сиділа на дивані з чашкою чаю в руках.

— Перепрошую за музику, — промовила вона, притишуючи звук. — Я ніяк не могла заснути.

— Це твій дім, любонько, — відповіла Джулія. — А для РНГХ це справжній рок.

— Та оце як почалося сьогодні вдень, відтоді й передають самі лиш заводні госпели, — усміхнулась Ендрія. — У мене таке відчуття, ніби я виграла джек-пот. Як пройшла ваша зустріч?

— Добре. — Джулія сіла.

— Хочеш щось розповісти?

— Тобі не варто хвилюватися. Треба концентруватись на одужанні. І знаєш що? Ти вже виглядаєш трохи краще.

І справді, дуже охляла Ендрія залишалася блідою, але темні дуги в неї під очима трохи посвітлішали й самі очі почали іскритися.

— Дякую на добрім слові.

— Горес пристойно поводився?

— Дуже добре. Ми грали в м'яча, а потім обоє трішки поспали. Якщо на вигляд я вже не така страшна, то, мабуть, це завдяки сну. Ніщо краще за сон не догоджає дівочій красі.

— Як твоя спина?

Ендрія посміхнулась. На диво просвітленою посмішкою, втім, без особливого в ній гумору.

— Спина не болить зовсім. Ані кольне, навіть коли я нахиляюся. Знаєш, що я думаю?

Джулія похитала головою.

— Я думаю, що, коли йдеться про наркотики, тіло з мозком діють у змові. Якщо мозок бажає наркотику, тіло йому підігрує. Воно каже: «Не хвилюйся, не звинувачуй себе, все гаразд, мені дійсно боляче». Те, про що я кажу, це не зовсім іпохондрія. Це просто!.. Вона завмерла з відсутніми очима, ніби відлетіла кудись удалечінь.

«Куди?» — дивувалася Джулія.

Та Ендрія невдовзі повернулась.