Розділ «ГЕЛЛОВІН НАДХОДИТЬ РАНО»

О чверть на восьму мінівен Лінди Еверет «Хонда Одіссей Зелений»[435]підкотив до вантажного дебаркадера позаду універсального магазину Берпі. Терсі їхав поряд з водієм. Діти (незвично притихлі для малечі, що вирушила в пригодницьку подорож) сиділи позаду. Ейден обнімав за шию Одрі. Собака, певне, відчуваючи пригніченість хлопчика, ставився до цього терпляче.

Попри три пігулки аспірину, плече в Лінди все ще нило, до того ж вона не могла викинути з пам'яті лице Картера Тібодо. І його запаху: суміш поту й одеколону. Вона все ще очікувала, що він раптом може об'явитися позаду в поліцейському «крузері», блокуючи можливість утечі. «Наступним разом трахну тебе прямо в твою стару піхву. Хоч би й на очах твоїх дітей».

Він на це здатен. Він такий. Тож поки їй не вдасться вибратися геть із міста, вона страшенно воліла витримувати між собою й новим П'ятницею Джима Ренні якомога більшу дистанцію.

— Хапайте цілий рулон і ножиці для металу, — сказала вона Терстону, — вони під отим молочним ящиком. Расті мені сказав.

Терстон вже був прочинив двері, але тепер затримався.

— Я цього не можу зробити. Що, як вони ще комусь знадобляться?

Вона не збиралася сперечатися; в такому разі вона б просто заверещала, перелякавши дітей.

— Беріть, що хочете. Тільки швидше. Ми тут як у пастці.

— Я постараюсь.

Проте здавалося, пройде ціла вічність, поки він настриже достатню кількість шматків свинцевого полотна, вона ледь утримувала себе, щоб не висунути голову з вікна машини, не запитати: чи він сам у собі виховав манери маніжної підстаркуватої леді, чи таким і народився?

«Прикуси язика. Він учора втратив кохану людину».

Авжеж, але якщо вони не поспішатимуть, вона може втратити все. Он вже й люди почали з'являтися на Мейн-стрит, прямують на шосе 119, до молочної ферми Дінсмора, сподіваючись зайняти найкращі місця. Лінда здригалася кожного разу, як чувся голос крізь поліцейський гучномовець: «МАШИНАМИ ЗАБОРОНЕНО РУХАТИСЬ ПО ЦЕТРАЛЬНІЙ ДОРОЗІ! ВСІ, ОКРІМ ІНВАЛІДІВ, МУСЯТЬ ІТИ ПІШКИ».

Тібодо меткий парубок, і щось він таки унюхав. Що, як він повернеться й побачить, що її машина зникла? Чи стане він її шукати? Тим часом Терсі продовжував відкушувати шматки свинцю від покрівельного рулона. Обернувся, вона вирішила, що він уже закінчив, але це він тільки прикидав на око розмір лобового скла. Знову почав різати. Вгризся у черговий шматок. Може, він спеціально намагається звести її з глузду? Дурна думка, але варто було їй зринути в голові, як позбутися її стало незмога.

Вона все ще переживала те відчуття, як Тібодо треться об її зад. Лоскотливий доторк його стояка. Пальці, що мнуть їй груди. Вона наказала собі не дивитися на те, що він залишив на сідницях її джинсів, коли їх знімала, але не змогла утриматись. Означення, що зросло в її мозку, було таким — чоловічі викидьки, і вона витримала коротку, огидливу боротьбу за те, щоби сніданок не покинув її шлунка. Що також подарувало б йому задоволення, якби він про це дізнався.

Піт стікав у неї з лоба.

— Мамо? — це Джуді мовила просто їй у вухо. Лінда аж підскочила, скрикнувши. — Вибач, я не хотіла тебе налякати. Можна мені чого-небудь з'їсти?

— Не тепер.

— А чому там все говорять і говорять у гучномовець?

— Любонько, я не можу зараз з тобою балакати.