— Скринька тепер буде в мене, — сказав він.
— Ні, не буде, — сказав я.
Того ж таки дня він привів до мене якогось лобуря, голодранця з його рідного містечка, та й каже:
— Цьому paisano [8] нема за що доїхати додому, а в нього тяжко захворіла мати.
Той лобуряка був просто покидьок, розумієте, ніхто і ніщо, і. він сам його зроду не бачив, але ж земляк, із його рідного містечка, то треба ж показати, який він великодушний і щедрий, справжній матадор.
— Дай йому із скриньки п'ятдесят песо, — звелів він мені.
— Ти ж тільки-но сьогодні казав, що не маєш грошей розплатитися зі мною, — мовив я. — А тепер хочеш дати півсотні песо цьому лобуреві.
— Він мій земляк, — заявив він, — і в нього горе.
— Стерво ти, — сказав я. Тоді віддав йому ключ від скриньки. — Можеш брати сам. Я їду до міста.
— Не сердься, — мовив він. — Я розплачуся з тобою.
Я вивів машину, щоб їхати до міста. Машина належала йому, але він знав, що я їжджу краще за нього. Я робив усе краще за нього. І він це знав. А він не вмів навіть читати й писати. У місті я думав декого побачити й порадитись, як примусити його віддати борг. Аж він виходить і каже:
— Я їду з тобою і гроші тобі сьогодні віддам. Ми ж добрі друзі. Не треба нам сваритися.
Ми в'їхали в місто, і я сидів за кермом. Тільки-но в'їхали, як він витяг з кишені двадцять песо.
— Ось тобі гроші,— каже.
— Стерво ти безрідне! — відказую я йому і раджу, що зробити з тими грішми. — Ти даєш півсотні песо якомусь лобуреві, а тепер тицяєш мені двадцятку, тоді як винен шістсот. Та я від тебе й цента не візьму. Я вже сказав тобі, на що ти можеш їх ужити.
Я вискочив з машини, не маючи в кишені ані песо й не знаючи навіть, де я тієї ночі ночуватиму. То вже потім я поїхав з одним знайомим і забрав з будинку свої речі. Відтоді й аж до нинішнього року я і словом з ним не перемовився. А оце зустрічаю його якось увечері з трьома приятелями на Гран-Віа в Мад-ріді, по дорозі до кінотеатру «Каллао». Він до мене з простягненою рукою:
— Привіт, Роджере, друже. Ну, як та? Я чув, ти мене обмовляєш. Розказуєш про мене всякі вигадки.
— Кажу тільки так, як воно є: що в тебе ніколи не було матері,— відповів я йому. А це в іспанців найгірша образа, якої можна завдати чоловікові.
— Твоя правда, — мовив він. — Коли померла моя бідолашна мати, я був такий молодий, що здається, ніби її й зовсім у мене не було. Дуже мені сумно від цього.
Оце вам «краля». Таких нічим не зворушиш. Хоч ти їм що роби — все марно. Вони тринькають гроші на себе або щоб похизуватися перед людьми, але боргів ніколи не віддають. І спробуйте примусити такого віддати. Я сказав йому все, що про нього думаю, там-таки, на Гран-Віа, при тих трьох його приятелях, але він і тепер заговорює до мене, коли я десь його зустрічаю, так наче ми з ним справді друзі. І що то за кров, яка робить людей отакими?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 2» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«КРАЛИНА» МАТИ“ на сторінці 3. Приємного читання.