Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Ви б уже йшли собі, містере Тернер, — сказав Кембл. — Я більше у вас не працюю.

— Ага, це ви все-таки знаєте.

— Я багато чого знаю, — сказав Вільям Кембл. Він трохи відгорнув простирало й подивився на містера Тернера. — Я знаю цілком досить, отож ладен навіть поглянути на вас. Хочете послухати, що я знаю?

— Ні.

— От і добре, — сказав Кембл. — Бо насправді я нічогісінько не знаю. То все просто балачки. — Він знову натяг простирало на обличчя. — Так мені тут гарно під простиралом, — мовив він.

Містер Тернер стояв біля ліжка. Він був підстаркуватий, лисий, з черевцем, і на нього чекало безліч справ.

— Ви б лишилися тут, у місті, Біллі, полікувалися б, — сказав він. — Я влаштую вас, коли, хочете.

— Я не хочу лікуватися, — відказав Кембл. — Я зовсім не хочу лікуватися. Я й так щасливий. Усе життя був щасливий.

— І давно вже ви отак?

— Оце запитаннячко! — Кембл дихнув крізь простирало.,

— Чи давно ви п'єте, Біллі?

— Хіба я не зробив, що належало?

— Та зробили. Я просто спитав, чи давно ви п'єте, Біллі.

— Не знаю. Але мій звір знову при мені.— Він торкнувся язиком простирала. — Ось уже цілий тиждень, як він при мені.

— Який там до лиха звір?

— А такий. Моє любе звіря. Щоразу, як я хильну, воно тікає за двері. Терпіти не може спиртного духу. От бідолаха. — Він ворушив язиком по простиралу. — Дуже миле звіря. Таке самісіньке, як завжди. — Кембл заплющив очі й глибоко зітхнув.

— Вам треба лікуватися, — сказав містер Тернер. — От хоч би за методом Кійлі. Він дає непогані наслідки.

— Кійлі?.. — перепитав Кембл. — Це десь недалеко від Лондона. — Він заплющував і розплющував очі, торкаючись віями простирала. — Я люблю простирала, ото й тільки, — мовив він.

Він подивився на містера Тернера. — Слухайте, ви гадаєте, що я п'яний?

— Ви справді п'яний.