Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Авжеж правда, — відказав він. — Тварюки вони, ці селяни.

— А куди він тепер подався?

— Пішов пити в інше місце, до «Лева».

— Він не схотів пити зі мною, — сказав гробар.

— Не схотів, бо він знає про його дружину, — пояснив господар.

— Слухай, — сказав Джон. — Ми будемо обідати?

— Аякже, — відповів я.

ГОНКА З ПЕРЕСЛІДУВАННЯМ

Вільям Кембл від самого Пітсбурга вів гонку, переслідуваний комедійною трупою. У велосипедних змаганнях учасники гонки з переслідуванням стартують через однакові проміжки часу і їдуть один за одним, ідуть дуже швидко, бо дистанція такої гонки звичайно невелика і, якщо хтось сповільнить швидкість, задній гонщик, що не знижує темпу, неминуче покриє відстань, яка розділяла їх на старті. Тільки-но котрогось учасника наздоженуть і випередять, він вибуває з гонки й повинен злізти з велосипеда та покинути трек. Якщо жоден гонщик не наздогнав іншого, перемогу здобуває той, хто виграв найбільшу відстань. У гонці з двома учасниками здебільшого один наздоганяє другого десь на протязі шістьох миль. Комедійна трупа наздогнала Вільяма Кембла аж у Канзас-Сіті.

Вільям Кембл сподівався, що зможе триматись трохи попереду комедійної трупи до самого тихоокеанського узбережжя. Поки він вів перед як оповісник тієї трупи, йому платили гроші. Коли комедійна трупа наздогнала його, він саме зліг у ліжко. Він лежав у ліжку й тоді, коли до його кімнати зайшов розпорядник трупи, а коли розпорядник пішов, він вирішив, що можна й далі лежати в ліжку. В Канзас-Сіті було дуже холодно, і він не квапився виходити надвір. Та й не сподобалось йому в Канзас-Сіті. Він простяг руку під ліжко, взяв пляшку і трохи ковтнув. Питво добре діяло йому на шлунок. А от містер Тернер, розпорядник комедійної трупи, коли був у нього, випити не схотів.

Вільям Кембл мав з містером Тернером досить дивну розмову. Містер Тернер постукав у двері. Кембл гукнув: «Прошу!» Коли містер Тернер зайшов до кімнати, він побачив на стільці одежу, розкриту валізу, пляшку поруч ліжка, а в ліжку — людину, що лежала, укрившися з головою.

— Містере Кембл, — покликав містер Тернер.

— Ви не можете мене звільнити, — обізвався Вільям Кембл з-під укривал. Під укривалами було тепло, біло й затишно. — Ви не можете мене звільнити тільки через те, що я зліз з велосипеда.

— Ви п'яний, — сказав містер Тернер.

— Авжеж, — відказав Кембл, говорячи в самісіньке простирало й відчуваючи губами тканину.

— Ви дурень, — сказав містер Тернер. Він погасив світло, лампочка горіла цілу ніч, а тепер була десята година ранку. — п'яний дурень. Коли ви сюди приїхали?

— Я приїхав сюди вчора ввечері,— відказав Вільям Кембл, говорячи в простирало. Він виявив, що говорити крізь простирало дуже приємно. — Ви розмовляли коли-небудь крізь простирало?

— Не вдавайте блазня. Це зовсім не смішно.

— Я не вдаю блазня. Я просто розмовляю крізь простирало.

— Атож, розмовляєте крізь простирало.