Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Гей, — каже Фрідмен. — Навіщо стільки тасьми?

— А ви помацайте, — каже Джек. — М'яка? Отож-бо. Не будьте такий розумний.

Фрідмен і далі не відходить від нас — і поки Джек бинтує другу руку, і коли один із хлопців-помічників приносить рукавиці, а я натягую їх Джекові на руки й зашнуровую.

— Слухайте, Фрідмен, — питає Джек, — а хто він родом, цей Уолкотт?

— Не знаю, — каже Соллі.— Нібито датчанин.

— Він чех, — озивається хлопець, що приніс рукавиці.

Суддя викликає їх на середину рингу, і Джек рушає із свого кутка. Уолкотт іде й усміхається. Вони наближаються один до одного, і суддя кладе руки їм на плечі.

— Привіт, шукачу слави, — каже Джек до Уолкотта.

— Спокійно…

— На біса ти назвався Уолкоттом? — не вгаває Джек. — Хіба не знаєш, що він був чорношкірий?

— Слухайте мене, — каже суддя і викладає їм давно відомі приписи.

Один раз Уолкотт перепиняє його. Він хапає Джека за руку й питає:

— Можу я бити, коли він отак мене держатиме?

— Забери-но руку, — каже Джек. — Не для кіно позуєш.

Аж ось вони розійшлися по своїх кутках. Я стягнув з Джека халат, і він, спершись на канати, кілька разів зігнув ноги в колінах, почовгав підошвами по живиці. Пролунав гонг. Джек швидко обернувся й вийшов на середину. Уолкотт підступив до нього, вони торкнулись рукавицями, і тільки-но Уолкотт відсмикнув руку, як Джек двічі затопив йому лівою в обличчя. Другого такого боксера, як Джек, не було й нема. Уолкотт став нападати, усе вперед і вперед, притискаючи підборіддя до грудей. Він — силовик і тримає руки зовсім низько. Все, що він уміє,— це підступити і вдарити збоку. Та щоразу, як він підступає, Джекова ліва б'є його в обличчя. Здається, це виходить автоматично. Досить Джекові підняти руку—і вона влучає Уолкоттові в обличчя. Разів три-чотири Джек посилає вперед праву, але Уолкотт приймає удари плечем або ж підставляє голову. Він діє, як і всі силовики. Боїться він тільки таких, як і сам. Скрізь, де можна боляче вдарити, він закритий. А удари лівою в обличчя його не лякають.

На кінець четвертого раунду обличчя Уолкотта було геть розбите й заюшене кров'ю, але кожного разу, коли він підмтупав упритул до Джека, той діставав такий удар, що на боках його під самими ребрами з'явилися великі червоні плями. Як тільки Уолкотт починав наближатися, Джек зв'язував його, тоді вивільняв одну руку й бив знизу; та коли Уолкоттові випадало вдарити, він уражав Джека в корпус із такою силою, що чути було аж на вулиці. Адже він силовик.

Так воно тривало ще три раунди. Вони не перемовились між собою ані словом. Вони весь час працювали. А в перервах між раундами заходжувались працювати ми — коло Джека. Здавалося, ніби він охляв, але Джек узагалі не був на рингу, надто жвавий. Рухався він небагато, а той свій удар лівою виконував просто механічно. Здавалося, його ліва рука з'єднана з уолкоттовим обличчям, і Джекові досить тільки їй звеліти, щоб вона вдарила. У близькому бою Джек завжди був спокійний і сили марно не витрачав. Він досконало знав усі способи близького бою і щоразу брав гору. Коли вони зійшлись у нашому кутку, я бачив, як він зв'язав Уолкотта, вивільнив свою праву руку, повернув її і вдарив знизу, влучивши Уолкоттові в ніс ребром рукавиці. Уолкотт облився кров'ю і прихилився носом до Джекового плеча, щоб умазати і його, та Джек двигнув плечем йому по носі, тоді спустив праву руку й повторив той самий удар.

Уолкотт скаженів з люті. На кінець п'ятого раунду він уже смертельно ненавидів Джека. А Джек не лютував, тобто був не лютіший, ніж звичайно. Щоправда, він таки полюбляв допекти противникові до живого. Тим-то й дихав таким чортом на Малюка Льюїса. Йому ніколи не вдавалося вивести Малюка з рівноваги. Той завжди приберігав кілька нових підступів, яких Джек не знав. Поки Джек мав силу, він увесь час був як за кам'яною горою. Уолкоттові вже добряче від нього перепало. Найцікавіше, що все воно виглядало так, наче Джек веде чистий класичний бій. А це тому, що він досконало знав і всі ті штуки.

Після сьомого раунду Джек сказав:

— Моя ліва починає важчати.