Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— З вас вечеря, Джоне.

Ми спустилися вниз і повечеряли у великій їдальні.

Потім ми піднялися назад у номер, і вони з Джоном знову сіли грати в крибедж, і Джек виграв два з половиною долари. Тепер він був у доброму гуморі. Джон мав при собі валізку з усім своїм причандаллям. Джек зняв сорочку та комірець і надяг вовняний натільник і светр, щоб не застудитися на вулиці, тоді поклав у валізку боксерську форму й халат.

— Зібрався? — питає Джон. — Тоді я скажу, щоб викликали таксі.

Невдовзі задзвонив телефон, і черговий сказав, що таксі чекає.

Ми спустилися ліфтом униз, вийшли через вестибюль, сіли в таксі й поїхали до «Гардена». Лило як з відра, проте на вулиці перед входом зібрався натовп. Усі квитки були продані. Коли ми проходили до роздягальні, я побачив, що зал повен-повнісінький. Згори здавалося, що до рингу не менш як пів-милі. Довкола було темно. Світилися тількд лампи над рингом.

— Добре, що такий дощ, а то б вони перенесли матч на відкритий стадіон, — сказав Джон.

— Людей до біса, — докинув Джек.

Цей бій зібрав би й не стільки, якби місця вистачило.

— Погоди не завбачиш, — докинув Джек.

Джон підійшов до дверей роздягальні й заглянув усередину. Джек сидів у халаті, склавши руки, і дивився в підлогу. Разом із Джоном прийшли два помічники. Вони визирали з-за його плеча.

Джек підвів очі.

— Він уже в залі? — спитав він.

— Щойно вийшов, — відповів Джон.

Ми пішли вниз. Уолкотт саме піднімався на ринг. Глядачі дружно вітали його. Він проліз між канатами, з'єднав руки над головою і, усміхаючись, вітально помахав ними публіці — спершу в один бік від рингу, тоді в другий, — а тоді пішов і сів. Джек спускався вниз між рядами, і натовп зустрів його оплесками. Джек був ірландець, а ірландці завжди мають успіх у публіки. Хоч ірландець і не збере в Нью-Йорку стільки глядачів, як єврей чи італієць, однак плескають їм охоче.

Коли Джек вийшов на поміст і нахилився перед канатами, Уолкотт підвівся із свого кутка й відтяг нижній канат, щоб Джекові зручніш було пролазити. Публіка в захваті. Уолкотт кладе руку Джекові на плече, й вони стоять так якусь хвилину.

— Дешевої слави шукаєш, — каже йому Джек. — Ану забери свою погану руку.

— Спокійно, — відказує Уолкотт.

Усе це здається публіці хтозна-яким величним. Як благородно поводяться ці хлопці перед боєм! Які вони доброзичливі один до одного!

Соллі Фрідмен переходить у наш куток, де Джек бинтує руки, а Джон тим часом уже стоїть біля Уолкотта. Джек просунув великий палець у розріз на кінці бинта і вправно оповив руку. Я закріпив бинт тасьмою на зап'ястку і двічі обмотав навхрест над кісточками пальців.