Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Від цього моменту повернуло на поразку. Спершу майже непомітно. Одначе коли перед тим він сам провадив бій, то тепер його провадив Уолкотт; коли раніше, він був цілком убезпечений, то тепер опинився під постійною загрозою. Він уже не міг стримати Уолкотта лівою. Збоку здавалося, ніби все йде, як і перше, але тепер Уолкоттові рукавиці, замість того щоб минати Джека, щоразу влучали його. Він діставав страшні удари в корпус.

— Котрий це буде раунд? — спитав Джек.

— Одинадцятий.

— Більше не можу, — каже він. — Ноги підтинаються.

Якийсь час перед тим Уолкотт хоч і влучав Джека, проте не сильно вражав його. Виходило як у бейсболі, коли гравець, ловлячи м'яч, немовби осаджує його і тим послаблює силу удару. Та тепер Уолкотт почав бити дужче. Він молотив руками, як машина. Джекові тільки й лишалося, що пробувати блокуватись. А збоку навіть не видно було, який то жорстокий побій.

Між раундами я масажував йому ноги; м'язи тремтіли в мене під руками весь час, поки я їх розтирав. Він знемігся до краю.

— То як воно? — спитав він Джона, повертаючи до нього розпухле обличчя.

— Це його бій.

— Думаю ще трохи продержатися, — каже Джек. — Не хочу, щоб цей виродок мене поклав.

Усе виходило так, як він передбачав. Він знав, що не подужає Уолкотта. Не мав уже тієї сили. Однак усе було гаразд гроші вкладено напевне, і тепер він хотів закінчити бій собі на втіху. Він не хотів піти з рингу нокаутований.

Пролунав гонг, і ми підштовхнули Джека вперед. Він поволі пішов на середину. Уолкотт відразу ж підступив до цього. Джек затопив йому лівою в обличчя. Уолкотт прийняв удар, наблизився і ну молотити Джека по корпусу. Джек намагався зв'язати його, але то було однаково, що пробувати спинити рукою циркулярну пилку. Тоді Джек вирвався і вдарив правою, але схибив. Уолкотт затопив йому зліва, і Джек упав. Він упав на руки та коліна й подивився на нас. Суддя почав рахувати. Джек дивився на нас і хитав головою. Коли рахунок дійшов восьми, Джон подав йому знак. За ревом натовпу годі було щось почути. Джек підвівся. Провадячи рахунок, суддя весь час притримував Уолкотта вільною рукою.

Коли Джек підвівся, Уолкотт рушив на нього.

— Обережно, Джіммі! — почув я вигук Соллі Фрідмена.

Уолкотт наближався до Джека, пильнуючи за ним очима.

Джек ударив лівою. Уолкотт лиш мотнув головою. Він притиснув Джека до канатів, примірився і легенько вдарив його збоку в голову, а тоді щосили вгатив прямим у тулуб — так низько, як тільки міг. Певне, не менш як на п'ять дюймів нижче пояса. Я думав, у Джека очі повилазять — так він їх вирячив. У нього аж рот розтулився.

Суддя схопив Уолкотта. Джек ступив наперед. Якщо він упаде — плакали його півсотні тисяч. Він ішов так, наче в нього всі тельбухи виверталися.

— Не було занизько, — промовив він. — Це випадково.

Натовп ревів так, що нічого не було чути.

— Усе гаразд, — каже Джек.

Вони стояли просто перед нами. Суддя подивився на Джона й похитав головою.