Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— А йди-но сюди, сучий ти поляче, — каже Джек до Уолкотта.

Джон повиснув на канатах, тримаючи напоготові рушника. Джек стояв за якихось два кроки від нього. Тоді ступив уперед. Я бачив, що обличчя в нього так спітніло, наче його хто викрутив, а по носі повзла додолу велика крапля.

— Виходь, виходь, — кликав він Уолкотта.

Суддя поглянув на Джона й махнув Уолкоттові рукою.

— Іди, мерзотнику, — сказав він.

Уолкотт вийшов. Він не знав, що йому робити. Він ніколи не сподівався, що Джек витримає. Джек ударив його в обличчя лівою. У залі не вщухав несамовитий крик. Вони зійшлись якраз проти нашого кутка. Уолкотт відповів двома ударами. Обличчя Джекове було страшне, я в житті такого не бачив — жах навіть глянути! Він насилу тримався, змушував своє тіло слухатись, і все це відбивалося на його обличчі. Він думав лише про те, щоб не дати своєму тілу скоритись болеві в ураженому місці.

Потім він почав бити. З обличчя його не сходив отой моторошний вираз. Він бив низько спущеними руками, завдаючи Уолкоттові потужних ударів з обох боків. Уолкотт затулився, і Джек став щосили молотити його по голові. Тоді послав уперед ліву і вдарив Уолкотта в пах, а правою садонув точнісінько туди, куди той влучив його самого. Набагато нижче пояса. Уолкотт повалився додолу, схопившись руками за живіт, перевернувсь і скорчився.

Суддя відтяг Джека і штовхнув його в куток. Джон вискочив на ринг. Натовп несамовито ревів. Суддя на рингу радився з бічними суддями; тоді на поміст піднявся інформатор з мегафоном і оголосив:

— Переміг Уолкотт! Був заборонений удар.

Суддя на рингу розмовляв із Джоном.

— А що я міг вдіяти? — казав він. — Джек не схотів визнати порушення. А потім уже не тямив себе і сам ударив нижче пояса.

— Він однаково програв би, — сказав Джон.

Джек сидів на стільці в кутку рингу. Я вже стягнув з нього рукавиці, і він обома руками вхопився за вражене місце. Коли він тримався за живіт, обличчя його ставало не таке страшне.

— Піди вибачся, — каже Джон йому на вухо. — Так буде пристойніше.

Джек підводиться, і обличчя його зрошує рясний піт. Я накидаю на нього халат, і він іде через ринг, тримаючись під халатом рукою за живіт. Уолкотта вже підняли й клопочуться коло нього. В його кутку повно людей. До Джека ніхто й слова не скаже. Він нахилився до Уолкотта.

— Пробач, — мовить Джек. — Я не хотів цього.

Уолкотт не обзивається. Видно, що йому дуже погано.

— Ну от, тепер ти чемпіон, — каже йому Джек. — Ото, мабуть, радієш!

— Дай ти йому спокій, — каже Соллі Фрідмен.

— А, це ви, Соллі,— каже Джек. — Даруйте, що я так повівся з вашим хлопцем.