Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Можеш і ти зі мною переночувати, Джеррі,— сказав Джек.

— Та ні,— відповів я. — Я піду до зятя.

— Я це кажу не до того, щоб ти платив, — пояснив Джек. — Просто не хочеться дурно викидати гроші.

— Запишіться, будь ласка, — мовив черговий. Тоді подивився на наші прізвища в книзі.— Номер двісті тридцять восьмий, містере Бреннан.

Ми піднялися ліфтом нагору. Кімната була простора й гарна, з двома ліжками та дверима до ванної.

— Чудово, — сказав Джек.

Служник, що привів нас у номер, підняв штори й заніс наші валізи. Джек цього наче й не бачив, і я дав хлопцеві двадцять п'ять центів. Ми помилися, і Джек сказав, що не завадило б попоїсти.

Ми пішли обідати до ресторанчика Джіммі Хенлі. Там було чимало знайомих хлопців. Поки ми їли, зайшов Джон і підсів до нашого столика. Джек майже не обзивався.

— А як, у тебе з вагою, Джеку? — спитав Джон.

Джек уминав добрячий обід.

— Можу зважитись просто в одязі,— відказав Джек.

Він ніколи не мав клопоту із зайвою вагою. Був природжений вельтер і анітрохи не гладшав. А на Хогановій фермі ще й скинув.

— Вага — це єдине, з чим у тебе завжди гаразд, — сказав Джон.

— Атож, єдине… — мовив Джек.

По обіді ми пішли до «Гардена» зважуватись. За умовами матчу мало бути сто сорок сім фунтів о третій годині дня. Обгорнувшись рушником навколо пояса, Джек став на ваги. Стрілка ані зрушилась. Уолкотт щойно зважився і стояв збоку серед гурту знайомих.

— Ану дай я гляну на твою вагу, Джеку, — сказав Фрідмен, менеджер Уолкотта.

— Гаразд, тільки зважте і його, щоб я бачив. — Джек кивнув головою на Уолкотта.

— Скинь рушника, — сказав Фрідмен.

— Ну, що там виходить? — спитав Джек.

— Сто сорок три, — відповів товстун, що орудував вагами.