Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Це він уперше їй подзвонив, відколи приїхав, — сказав Хоган.

— Зате щодня пише листи.

— Воно звісно, — сказав Хоган. — Марка ж коштує тільки два центи.

Ми попрощалися з Хоганом, і Брюс, негр-масажист, відвіз нас на станцію.

— Прощавайте, містере Бреннан, — сказав Брюс біля поїзда. — Я вірю, що ви зіб'єте з в'язів його казанок.

— Бувай, — відказав Джек.

Він дав Брюсові два долари. Брюс таки добре з ним наморочився і тепер був видимо розчарований. Джек помітив, що я дивлюся, як Брюс тримає в руці ті два долари.

— Усе записано в рахунок, — сказав він. — За масаж Хоган тєж бере.

У поїзді Джек весь час мовчав. Сидів у кутку, застромивши квиток за стрічку на капелюсі, й дивився у вікно. Тільки раз він обернувся й заговорив до мене.

— Я сказав дружині, що на цю ніч візьму номер у «Шелбі» — мовив він. — Це одразу ж за рогом біля «Гардена». А вранці піду додому.

Це ти добре придумав, — сказав я. — А твоя дружина, Джеку, бачила тебе коли на рингу?

— Ні— відказав Джек. — Ніколи не бачила.

Я подумав про те, якого страшного побою він сподівається, коли не хоче показуватись після того вдома.

У місті ми взяли таксі до «Шелбі». Готельний служник заніс наші валізи, і ми підійшли до конторки чергового.

— Почім у вас номери? — спитав Джек.

— Є тільки двомісні,— відказав черговий. — Можу запропонувати гарний номер на двох за десять доларів.

— Це надто дорого.

— Тоді візьміть двомісний за сім доларів.

— З ванною?

— Аякже.