Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Вона. Я тільки твій перекладач. Хіба не для цього ти взяв мене з собою?

— Добре, що вона, — мовив Гай. — А то мені було б прикро покинути тебе тут.

— Хто знає. Спеція — чудове містечко.

— Спеція… — озвалася дівчина. — Ви говорите про Спецію.

— Чудове містечко, — сказав я.

— Я тут народилася, — промовила вона. — Спеція — моє рідне місто, а Італія — мій рідний край.

— Вона каже, що Італія — її рідний край.

— Скажи їй, що воно одразу й видно, — мовив Гай.

— Що ви маєте на десерт? — спитав я.

— Фрукти, — відказала вона. — Можу подати банани.

— Нехай будуть банани, — сказав Гай. — На них хоч якась шкурка є.

— О, він любить банани! — зраділа дівчина і стиснула Гая в обіймах.

— Що вона каже? — спитав він, одвертаючи обличчя вбік.

— Радіє, що ти любиш банани.

— Скажи їй, що я терпіти не можу бананів.

— Синьйор не любить бананів.

— Он як, — скрушно мовила дама, — він не любить бананів…

— Скажи їй, що я люблю холодну ванну вранці,— порадив Гай.

Синьйор любить холодну ванну вранці.

— Не розумію, — мовила дама.