Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Якби ці штуки робив Бельмонте, вони б тут усі показилися, — сказав помічник Ретани.

Суріто промовчав. Він не зводив очей з Мануеля, що стояв посеред арени.

— Звідки хазяїн викопав цього дивака? — спитав помічник Ретани.

— З лікарні,— відповів Суріто.

— Отам-таки й знову буде, і то скоро, — сказав помічник Ретани.

Суріто обернувся до нього.

— Постукай, — звелів він, показуючи на бар'єр.

— Та я ж просто пожартував, — сказав помічник Ретани.

— Постукай по дереву.

Помічник Ретани нахилився і тричі стукнув по бар'єру.

— А тепер дивися, — сказав Суріто.

Посеред арени, під дуговими лампами, Мануель став на одне коліно проти бика і обома руками підняв мулету; бик, задерши хвоста, кинувся на нього.

Мануель ухилився від рогів, а коли бик кинувся знову, він крутнув мулету півколом, так що той упав на передні ноги.

— Та він же добрячий матадор, — сказав помічник Ретани.

— Ні,— озвався Суріто.

Мануель устав і з мулетою в лівій руці, а шпагою — в правій уклонився на оплески з темних рядів.

Бик важко підвівся і чекав, низько понуривши голову.

Суріто щось сказав ще двом юнакам з квадрильї, і ті вибігли на арену й стали позаду Мануеля, тримаючи в руках плащі. Тепер за ним стояли четверо. Ернандес був коло нього весь час, відколи він уперше вийшов з мулетою. Фуентес, високий, спокійний, держав плащ біля грудей, незворушно дивлячись на все. А оце підійшли ще двоє. Ернандес показав їм стати по одному з кожного боку. Мануель стояв сам обличчям до бика.

Мануель махнув рукою до юнаків з плащами, щоб відійшли. Обережно відступаючи, ті побачили, що обличчя його бліде і зрошене потом.

Невже вони не знають, що треба триматися далі? Чого лізуть бикові перед очі зі своїми плащами, коли його вже загнано і зупинено на місці? Без того доволі мороки.