Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Вони дивилися далі.

Фуентес стояв, прихилившись спиною до бар'єра. Позад нього, за бар'єром, двоє юнаків із квадрильї тримали плащі напоготові, щоб, хляскаючи ними об огорожу, відвернути бика вбік.

Бик, висолопивши язика і надимаючи боки, стежив за циганом. Був певен, що тепер уже той не втече. Он як притиснувся до червоних дощок. Досить лише кинутись… Бик не спускав його з ока.

Циган подався назад і відсмикнув руки з бандерильями, націленими на бика. Він гукнув бика, тупнув на нього ногою. Та бик остерігався. Він хотів ударити напевне. Годі з нього тичок у карк.

Фуентес підступив ближче до бика. Відхилився назад. Ще раз гукнув його. Хтось із публіки застережливо скрикнув.

— Надто близько, бісів син, — мовив Суріто.

— Ви дивіться, — сказав помічник Ретанй.

Відхилившись назад, Фуентес дражнив бика бандерильями і раптом високо підскочив. Ту ж мить бик задер хвоста й кинувся на нього. Фуентес легко спустився на носки, звів перед собою руки, вигнувся всім тілом і, спритно ухилившись від правого рога, тикнув палички прямовисно вниз.

Бик з розгону вдарив рогами у бар'єр — туди, де хляскали по дошках плащі, відвертаючи його увагу від людини.

Циган уже біг уздовж бар'єра, наближаючись до Мануеля і вклоняючись на оплески глядачів. Куртка на ньому була роздерта — бик таки зачепив її кінчиком рога. І потішений циган показував ту дірку глядачам. Так він оббіг круг усієї арени. Суріто бачив, як циган пробіг повз нього, усміхаючись, показуючи на свою куртку. І собі усміхнувся.

Останні дві бандерильї застромив хтось інший. Ніхто цього навіть не помітив.

Помічник Ретани напнув на прут червону сукнину мулети, згорнув її і через бар'єр подав Мануелеві. Потім нахилився до шкіряного футляра з шпагами, вийняв одну шпагу і, тримаючи її за піхви, також простяг Мануелеві. Мануель узявся за червоне руків'я, висмикнув лезо, і шкіряні піхви звисли донизу.

Він подивився на Суріто. Той побачив, що Мануелеве обличчя зрошене потом.

— Тепер він твій, хлопче, — сказав Суріто.

Мануель кивнув головою.

— Він добряче охляв, — сказав Суріто.

— Саме те, що вам треба, — докинув і помічник Ретани.

Мануель знову кивнув.

Десь угорі, під самим дахом, сурмач сповістив про початок останнього заходу, і Мануель рушив через арену туди, де у високій темній ложі мав сидіти президент.

У першому ряду запасний репортер «Ель Еральдо» надовго припав до пляшки з теплим шампанським. Він вирішив, що не варто гаяти час на детальний звіт, — можна буде написати й у редакції. Справді-бо, чи така вже це велика важниця? Усього-на-всього вечірня корида. Як чого й не побачить, то прочитає в ранкових газетах… Він знову приклався до пляціки.