Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Ернандес обняв Мануеля рукою.

— Ідіть до лазарету, друже, — сказав він. — Не будьте дурнем.

— Забирайся геть! — гримнув Мануель. — Геть під три чорти! — І випручався з-під його руки.

Ернандес знизав плечима. Мануель уже біг до бика.

Бик стояв на місці, важкий, мов у землю вкопаний.

Ну, начувайся ж, падлюко! Мануель вихопив з мулети шпагу, націлився і кинувся на бика. Відчув, як усе лезо ввігналося в рану. Аж до самого руків'я. Пальці його вперлись бикові в карк. Він стояв над биком, відчуваючи під рукою гарячу кров, що струменіла з рани.

Бик заточився, немов йому підітнулися ноги, і Мануель відступив. Стояв осторонь і дивився, як бик важко повалився на бік і раптом перекинувся догори ногами.

Мануель привітав публіку, піднісши догори руку, ще теплу від крові.

Отож-бо, падлюки! Він хотів щось сказати, але закашлявся. У грудях пекло, він задихався. Повів очима по арені, шукаючи мулету. Треба йти вітати президента. К бісу президента!.. Він уже сидів на піску і дивився на щось темне. А, то бик. Лежить догори ногами. І язика висолопив. Щось повзає в нього по череву й між ногами. Там, де шерсть рідша. Мертвий бик… К бісу бика! К бісу всіх!..

Він спробував звестись на ноги, але знову закашлявся. І знову сів на пісок, заходячись кашлем. Хтось підійшов і підвів його.

Його підхопили на руки й понесли до лазарету. Перебігши арену, спинилися перед ворітьми — дорогу заступив запряг мулів, — тоді рушили далі темним переходом, гучно сапаючи, піднялися східцями й нарешті поклали його.

Лікар і двоє в білих халатах уже чекали на нього. Взяли на стіл, почали розрізати сорочку. Мануеля охопила втома. У грудях палало. Він закашлявся, і йому приклали щось до рота. Всі були дуже заклопотані.

Електричне світло різало Мануелеві очі. Він стулив повіки.

Він чув, як хтось важко піднімається сходами. Потім не чув нічого. Потім почув далекий гомін. То публіка. Ну що ж, його другого бика доведеться вбити комусь іншому. Вони порізала йому всю сорочку. Лікар усміхнувся до нього. Там був і Ретана.

— Привіт, Ретана! — сказав Мануель. І не почув свого голосу.

Ретана всміхнувся до нього і щось промовив. Мануель нічого не почув.

Біля стола стояв Суріто й, нахилившись, дивився, як орудує лікар. Він був у вбранні пікадора, але без капелюха.

Суріто щось сказав Мануелеві. Той не почув.

Суріто заговорив до Ретани. Один з лікаревих помічників усміхнувся й подав Ретані ножиці. Ретана передав їх Суріто. Суріто щось сказав Мануелеві. Той не почув.

Під три чорти цей операційний стіл! Він уже бачив їх хтозна-скільки. І цього разу не помре. Якби мав помирати, привели б священика.