Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Суріто повільно під'їхав ближче і похмуро дивився на цю сцену, не проминаючи жодної деталі.

Нарешті бик зрушив з місця, і служники метнулися до бар'єра; пікадор ударив списом задалеко, і бик, добувшись головою під коня, підняв його на роги й закинув собі на спину.

Суріто спостерігав. Як служники в червоних сорочках підбігли до пікадора й відтягли його вбік. Як пікадор, уже звівшись на ноги, лаявся та вимахував руками. Як Мануель і Ернандес тримали напоготові свої плащі. І як бик, величезний чорний бик, стояв з конем на спині, і копита коня висіли в повітрі, а вуздечка зачепилася за роги. Чорний бик з конем на спині хитався на коротких ногах, вигинав шию і крутив головою, намагаючись звільнитися від коня, аж поки той упав додолу. І тоді бик кинувся на плащ, якого розгорнув перед ним Мануель.

Мануель відчув, що тепер бик уже не такий прудкий. Бик спливав кров'ю. По всьому його боці вилискувала кров.

Мануель знову підставив йому плащ. Бик кинувся — важкий, незграбний, втупивши в плащ вирячені очі. Мануель відступив убік і підніс руки, розпинаючи плащ перед биком, щоб зробити вероніку.

За мить він знову стояв обличчям до бика. Атож, голова його трохи похилилася. Тепер він держить її нижче. То робота Суріто.

Мануель змахнув плащем — ага, ось кинувся! — а тоді ступнув убік і виконав ще одну вероніку. «Тепер він нападає дуже пильно, — подумав про бика, — йому добряче перепало, отож він став обачніший. Немов чигає на мене. З ока не спускає. Та я щораз відвертаю його плащем».

Він труснув плащем перед очима бика — ага, кинувся! — і знову ступнув убік. Цього разу надто вже близько. Не можна так близько його підпускати.

Край плаща, ковзнувши бикові по спині, коли той метнувся повз Мануеля, потемнів від крові.

Ну, ще раз, тепер уже останній.

Уникнувши попередніх нападів бика, Мануель став проти нього і обома руками розгорнув плащ. Бик дивився на людину. Не зводячи очей, наставивши роги, дивився на людину, пильнував.

— Йо! — гукнув Мануель. — Toro![71] — І, відхилившись назад, змахнув плащем.

Так, знову кинувся!.. Він ступив убік, війнув плащем позад себе і крутнувся на підборах, так, що бик оббіг коло нього і, знову піймавши облизня, слухняно став там, де спинив його Мануелів плащ. Мануель узяв плащ однією рукою, труснув ним перед мордою бика, показуючи, що бик закляк на місці, і пішов геть.

Оплесків не було.

Мануель рушив до бар'єра, а Суріто тим часом поїхав з арени. Поки Мануель змагався з биком, пролунав звук сурми, викликаючи на арену бандерильєрів. Мануель ледве почув його. Служники накривали ряднами двох мертвих коней і притрушували тирсою плями крові.

Мануель підійшов до бар'єра попити води. Помічник Ретани подав йому важкий неполив'яний глечик.

Фуентес, високий циган, стояв, тримаючи в руці дві складені докупи бандерильї — тонкі, червоні палички з наставленими вперед гострими, як рибальські гачки, кінцями. Він подивився на Мануеля.

— Іди, — сказав Мануель.

Циган ступнув уперед. Мануель поставив глечик й звернув погляд на арену. Тоді втер хусточкою обличчя.

Репортер «Ель Еральдо» взяв пляшку теплого шампанського, що стояла в нього між ніг, ковтнув із шийки і дописав абзац: «…Підстаркові Маноло не перепало оплесків за низку ординарних помахів плащем, і ось уже перед нами бандерильєри».