Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Посеред арени самотньо стояв бик, і досі мов закляклий. Фуентес, високий, рівний, гордовито простував до нього, виставивши в кожній руці по тонкій червоній паличці вістрями вперед. Фуентес підступав усе ближче. Позад нього і трохи збоку йшов другий юнак з плащем. Бик побачив їх і враз отямився.

Він стежив за Фуентесом, що вже стояв перед ним. Ось Фуентес відхилився назад і гукнув бика. Потім ворухнув бандерильями, і відблиск світла на сталевих вістрях привернув погляд бика.

Бик задер хвоста й зірвався з місця.

Він кинувся просто вперед, не спускаючи з очей Фуентеса. Той стояв непорушно, відхилившись назад і виставивши перед собою бандерильї. Коли бик пригнув голову, націлюючись рогами, Фуентес ще відхилився назад, руки його зійшлися докупи і метнулись угору, і бандерильї, мов дві червоні стріли, звернулись униз, а тоді він хитнувся вперед, устромив гострі тички бикові в карк і, подавшись далеко над рогами, спираючись на держалка бандерилій, вигнувся всім тілом на міцно стулених ногах, щоб пропустити бика повз себе.

— Ole! — долинуло з натовпу.

Бик оскаженіло крутив головою і, брикаючи ратицями, вистрибував угору, наче форель з води. За кожним вистрибом на його шиї стріпувались червоні держалка бандерилій.

Мануель, стоячи біля бар'єра, помітив, що бик увесь час ширяє рогами праворуч.

— Скажи йому, нехай тепер устромить дві з правого боку, — мовив він хлопцеві, що побіг до Фуентеса з новими бандерильями.

Важка рука лягла Мануелеві на плече. То був Суріто.

— Як воно, хлопче? — спитав він.

Мануель не зводив очей з бика.

Суріто нахилився над бар'єром, обіпершись на руки. Мануель повернувся до нього.

— Непогано в тебе виходить, — сказав Суріто.

Мануель похитав головою. Він не мав чого робити до наступного заходу. Циган чудово орудував бандерильями. На той час, коли він сам знову вийде на арену, бик таки підупаде на силі. Добрячий бик. Досі було легко. Останній захід із шпагою — ото єдине, чим варто перейматися. Власне, Мануель не переймався, навіть не думав про те. Однак, стоячи біля бар'єра, не міг позбутися якогось гнітючого передчуття. Він дивився на бика, уявляючи собі наступну фаену і свої рухи з червоною сукниною, якими він заганяє бика, змусить його скоритися.

Циган знов ішов назустріч бикові — ішов сміливо, пружно ступаючи з п'яти на носок, мов по паркету танцювальної зали, і червоні держалка бандерилій здригалися в такт його крокам. Бик, що стояв тепер не так напружено, стежив за ним, наміряючись кинутися, але вичікував, коли він підступить ближче, щоб ударити напевне і ввігнати в нього роги.

Коли Фуентес підійшов зовсім близько, бик метнувся до нього. Фуентес відбіг на чверть кола, пустивши бика повз себе, а тільки-но той повернув назад — спинився, вискочив йому навперейми і, звівшись навшпиньки й випроставши руки, встромив бандерильї просто у випнутий клубок м'язів на бичачій шиї, спритно ухилившись від рогів.

Натовп вибухнув схвальним, ревом.

— Цей хлопчина не довго виступатиме вечорами, — мовив помічник Ретани до Суріто.

— Молодець, — сказав Суріто.

— Онде, дивіться.