Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Чотири рази він обводив бика навколо себе, високою хвилею здіймаючи плащ, і кожного разу ставав проти нього, щоб бик знову кинувся в напад. Аж ось у кінці п'ятого повороту він приклав плащ до стегна і крутнувся на місці, так що плащ майнув навколо нього, мов спідничка балерини, а бик аж наче оперезав його, як поясом; тоді Мануель відскочив убік, залишивши бика віч-на-віч із Суріто на білому коні, що виїхав на арену і став наче вкопаний. Кінь утупив очі в бика, вуха його настовбурчились, губи засіпалися. Суріто, насунувши капелюх на очі, подався вперед, з-під його ледь зігнутої в лікті правої руки стримів довгий спис, похилений донизу й наставлений залізним вістрям просто на бика.

Запасний репортер «Ель Еральдо», затягуючись сигаретою і не спускаючи бика з ока, писав: «Ветеран Маноло показав низку досить пристойних веронік, завершивши їх суто бельмонтівським рекорте, що викликало оплески глядачів, — і от у бій вступає кіннота».

Суріто сидів на коні, прикидаючи на око відстань між биком і кінцем свого списа. Тим часом бик, наготувавшись, рвонувся вперед, цілячи коневі в груди. Коли він нахилив голову, щоб узяти коня на роги, Суріто ввігнав вістря списа у горб м'язів, що випинався в бика на карку, всім тілом наліг на ратище, а лівою рукою поставив коня дибки — аж копита майнули в повітрі — і перекинув його праворуч, відтиснувши бика вниз і вбік, так щоб роги не зачепили коневі черева; тремтячи всім тілом, кінь став на передні ноги, а бик, хльоснувши хвостом йому по грудях, ринувся на плащ, якого розіпнув перед ним Ернандес.

Ернандес подався вбік, заманюючи бика за собою, до другого пікадора. Помахами плаща він зупинив бика просто перед конем з вершником, а сам відступив. Бик побачив коня і метнувся до нього. Пікадорів спис ковзнув йому по хребту і, коли бик завдав коня на роги, пікадор, уже вилітаючи з сідла після невдалого замаху списом, випростав праву ногу й почав валитися ліворуч, щоб кінь упав між ним та биком. Піднятий на роги й заколотий кінь важко гепнувся додолу, і, поки бик усе ще буцав його, пікадор відіпхнувся від коня чобітьми й ліг осторонь, дожидаючи, коли його відтягнуть далі й підведуть на ноги.

Мануель не перешкоджав бикові штрикати рогами забитого коня — квапитись нема чого, пікадор уникнув небезпеки; до того ж такому пікадорові не завадить трохи потремтіти. Нехай іншим разом держиться довше. Пікадори задрипані!.. Мануель перевів погляд на той бік арени, де біля бар'єра, приструнивши коня, вже чекав Суріто.

— Йо! — гукнув Мануель до бика. — Tomar![69]— і обома руками розіпнув плащ, так щоб він упав бикові в око.

Бик полишив коня і кинувся до плаща, а Мануель, відбігши набік із розвіяним плащем у руках, зупинився, рвучко крутнувсь на підборах і поставив бика просто перед Суріто.

«За смерть одного росінанта Кампаньєро дістав два удари списом, а Ернандес і Маноло виконали по кіте, — написав репортер «Ель Еральдо». — Скуштувавши залізного вістря, бик цілком переконливо довів, що не полюбляє коней. Ветеран Суріто згадав давнину і показав добру роботу із списом, зокрема чудове суерте…»

— Ole! Ole![70] — закричав чоловік, що сидів поряд з ним. Крик його загубився в реві натовпу, і чоловік ляснув репортера по спині. Той звів очі й побачив унизу проти себе Суріто, що, всім тулубом перехилившись через коня і тримаючи спис при самому вістрі, так що довге ратище скісно стриміло в нього з-під пахви, щосили налягав на спис і не давав бикові зрушити з місця; бик люто опирався, силкуючись добутися до коня, а Суріто, подавшись далеко вперед і схилившись просто над ним, усе натискав та натискав на нього і водночас поволі відвертав коня у другий бік, аж поки той опинився на безпечній віддалі. І як тільки Суріто відчув, що бик уже навряд чи зачепить коня, він послабив свій невідпорний натиск, і, коли бик рвонувся з місця, трикутний сталевий гостряк розпоров горб м'язів у нього на карку, а тим часом перед його мордою вже був Ернандесів плащ. Бик у нестямі метнувся до плаща, і юнак вивів його на середину арени.

Суріто сидів у сідлі, гладячи коня по шиї і спостерігаючи, як в яскравому світлі арени бик кидається на плащ, яким Ернандес вимахував у нього перед очима під захоплені вигуки глядачів.

— Бачив? — спитав він Мануеля.

— Чудово, — сказав Мануель.

— Дав я йому чосу, — сказав Суріто. — Ти тільки поглянь на нього.

Наприкінці одного з поворотів, коли плащ майнув трохи не впритул до нього, бик спіткнувся і впав на передні ноги. Він миттю підвівся, але навіть здаля, від краю арени, Мануель і Суріто побачили блискучий струмінь крові, що збігав по лопатці бика, ясно вирізняючись проти чорної шерсті.

— Дав я йому чосу, — знову сказав Суріто.

— Добрячий бик, — мовив Мануель.

— Пустили б мене ще раз штрикнути, і я поклав би його, — сказав Суріто.

— Починають третій захід, — сказав Мануель.

— Ти тільки поглянь на нього, — не вгавав Суріто.

— Мені вже час туди, — сказав Мануель і побіг на другий бік арени, де служники вивели нового коня і, тримаючи його за вудила, рушили до бика; вони били коня кийками по ногах і всім гуртом силкувалися підтягти його до бика, що стояв, понуривши голову й риючи ратицями пісок, і не знав, нападати йому чи ні.