Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Ввійшла служниця й заходилася накривати стіл до вечері.

— І дме ж тут, хай йому біс, — сказав Білл.

Служниця принесла велику миску гарячого овочевого супу й вино. Потім була смажена форель, потім печеня, а на третє — ціла миска суниць. Щодо вина, то тут ми взяли своє, і служниця хоча й ніяковіла, але приносила його не перечачи. Стара господиня тільки раз зазирнула до їдальні — полічила порожні пляшки.

Після вечері ми піднялися до себе і, залізши в ліжка, щоб було тепліше, ще якийсь час курили й читали. Посеред ночі я прокинувся й почув, як виє вітер. У таку ніч добре було лежати в теплій постелі.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Прокинувшись уранці, я підійшов до вікна й виглянув надвір. Небо прояснилося, і на горах не залягали хмари. Під вікном стояли кілька возів і старий диліжанс, дерев'яний дах якого потріскався й поколовся від негоди. Певно, він служив доти, поки не з'явились автобуси. Цап вистрибнув на воза, а звідти на дах диліжанса. Він потрусив бородою на кіз, що стояли внизу, я замахнувся на нього, і він зіскочив на землю.

Білл ще спав, тож, одягнувшись, я вийшов босоніж у коридор, узувся й спустився вниз. Там не було ні душі. Я відсунув засув і вийшов. Ранок був прохолодний, сонце ще не висушило роси, що випала, коли вщух вітер. Я понишпорив у повітці на подвір'ї, знайшов щось схоже на сапу й подався до річки копати черв'яків. Річка була прозора й мілка, але навряд чи в ній водилася форель. Вибравши на трав'янистому березі вогке місце, я вивернув грудку землі. Під нею ворушилися черв'яки. Коли я відкинув грудку, вони поховалися, та я заходився обережно копати далі й назбирав їх чимало. Копаючи в мокрому місці, я наповнив черв'яками дві блящанки з-під тютюну й присипав їх землею. Кози дивились, як я копаю.

Коли я повернувся до готелю, господиня вже поралася на кухні, і я попросив її зварити кави й приготувати сніданок, щоб ми забрали його з собою.

Білл уже прокинувся й сидів на краю ліжка.

— Я бачив тебе у вікно, — сказав він. — І не хотів тобі заважати. Що ти робив? Закопував свої гроші?

— Ох ти ж ледацюго!

— Отже, ти працював задля загального добра? Чудово. Роби це щоранку, й господь тебе не забуде.

— Ну, годі вилежуватися, — сказав я. — Вставай.

— Що? Вставати? Я сам ніколи не встаю.

Він заліз під ковдру й натяг її до підборіддя.

— От переконаєш мене — тоді, може, і встану.

Я тим часом збирав рибальське знаряддя й складав його в мішок.

— Ну що, не хочеш? — спитав Білл.

— Я йду снідати.

— Снідати? Чому ж ти зразу цього не сказав? Я думав, ти хочеш, щоб я встав просто так, за спасибі. Ну, а снідати — це інша річ. Це вже діло. Іди накопай ще трохи черв'яків, а я зараз спущуся.