Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Он вона йде.

Френсіс Клайн прямувала до нас через вулицю. Вона була дуже висока і, йдучи, робила багато зайвих рухів. Вона помахала нам рукою і всміхнулась. Ми дивились, як вона переходить вулицю.

— Привіт, Джейку, — сказала вона. — Я дуже рада, що ви тут хочу побалакати з вами.

— Привіт, Френсіс, — відповів Кон. Він усміхнувся.

— О, привіт, Роберте! І ти тут? — Вона швидко заторохтіла далі: — Ну й нахвилювалась я сьогодні. Оцей тип, — вона кивнула на Кона, — не прийшов додому обідати.

— А ми й не домовлялись.

— Авжеж. Але ти не попередив куховарку. А потім я пішла на побачення з Полою, та не застала її на роботі. Я вирішила діждатись її у «Рітці», але вона так і не з'явилась, а при мені, звісно, не було грошей, щоб пообідати в «Рітці».

— І що ж ви зробили?

— Пішла собі геть, що ж іще. — Вона говорила все це удавано весело. — Я завжди додержую свого слова. Чого ніхто тепер не робить. А ви, Джейку, як живете?

— Добре.

— Привели на танці таку гарненьку дівчину, а втекли з отією Брет.

— Вона тобі не подобається? — спитав Кон.

— По-моєму, вона просто чарівна. А по-твоєму?

Кон промовчав.

— Послухайте, Джейку. Я хочу з вами побалакати. Чи не перейшли б ви зі мною до кафе «Дю Дом»? А ти, Роберте, почекай тут, гаразд? Ходімо, Джейку.

Ми перейшли бульвар Монпарнас і сіли за столик. До нас підскочив хлопчик з «Періс тайме», я купив у нього газету й розгорнув.

— Що сталося, Френсіс?

— Нічого, — сказала вона, — окрім того, що він хоче кинути мене.

— Як це — кинути?

— Він усюди казав, що ми одружуємось, а я й собі сказала матері і геть усім. А тепер він не хоче.