Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Певно, сам я цього тоді не усвідомлював. Намагався звикнути й не псувати людям життя. Мабуть, воно не зіпсувало б життя і мені, якби в Англії, куди мене перевезли з Італії, я не зустрівся із Брет. Видно, їй просто захотілося неможливого. У людей завжди так. Ет, під три чорти людей. Католицька церква чудово залагоджує такі речі. Бодай доброю порадою. Мовляв, не думай про це. Гарна порада, правда? От і слухайся. Слухайся, та й годі.

Я лежав і не спав, а думки безладно снувалися. Потім я більше не міг відганяти це від себе — почав думати про Брет і тільки про неї. Я думав про Брет, і думки вже не снувались, а текли немовби повільними хвилями. Потім я зненацька заплакав. Трохи згодом мені полегшало, і я лежав у ліжку й слухав, як на вулиці гуркочуть вантажні трамваї, а потім заснув.

Пробудив мене галас, що долинав знадвору. Я прислухався й ніби почув знайомий голос. Я накинув халат і підійшов до дверей. Унизу голосно розмовляла консьєржка. І дуже сердито. Я почув своє ім'я й гукнув їй.

— Це ви, мосьє Барнс? — озвалася консьєржка.

— Так, я.

— Прийшла якась дама, збудила всю вулицю. Це ж тільки у злодіїв бувають справи о такій порі! Хоче, мовляв, побалакати з вами. Я сказала, що ви спите.

Потім я почув голос Брет. Спросоння я чомусь вирішив, що то Жоржет. Не знаю чому. Адже вона не знала моєї адреси.

— Впустіть її, будь ласка.

Брет піднялася сходами. Я побачив, що вона зовсім п'яна.

— Вийшло по-дурному, — сказала вона. — Таке зчинила. Ти ж не спав, правда?

— А що ж я, по-твоєму, робив?

— Не знаю. Котра година?

Я подивився на годинник. Пів на п'яту.

— Я й уявлення не мала, котра година, — сказала Брет. — Послухай, дозволь людині сісти, га? Ти не гнівайся, любий. Я оце щойно попрощалася з графом. Він привіз мене сюди.

— Що він за один? — спитав я, дістаючи бренді, содову і склянки.

— Мені — крапельку, — сказала Брет. — Не намагайся споїти мене. Граф? Нічого хлопець. Свій.

— Він таки граф?

— Будьмо. По-моєму, граф. Принаймні має право називатися. Про людей він знає геть усе й навіть більше. Звідки він усе те бере, га? У нього мережа кондитерських в Америці.

Вона надпила зі склянки.

— Він так і сказав: мережа. Начебто так. Він їх усіх сплів докупи — розповів, як саме. Ото цікаво! Але він — свій. Цілком. Це зразу видно.