Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

Вона надцила ще трохи.

— Ти мене краще спитай, навіщо він мені. Слухай, ти ж не сердишся, правда? Знаєш, він дуже допомагає Зізі.

— А Зізі — справжній герцог?

— Певно, справжній. Тільки грецький. А художник — кепський. Знаєш, граф мені сподобався.

— Де ви з ним були?

— Скрізь! Він оце щойно привіз мене сюди. Пропонував десять тисяч доларів, якщо я поїду з ним у Біарріц. Скільки це фунтів?

— Близько двох тисяч.

— Сила грошей. Я йому сказала, що не можу. Він сприйняв це дуже галантно. Я йому сказала, що в мене забагато знайомих У Біарріці.

Брет засміялася.

— Та пий же, — сказала вона.

Доти я тільки раз пригубив склянку. Я зробив добрий ковток.

— Оце вже краще, — сказала Брет. — Вийшло дуже смішно. Він пропонує: їдьмо в Канни. Я кажу, в мене забагато знайомих у Каннах. Тоді в Монте-Карло. Я кажу, в мене забагато знайомих у Монте-Карло. Кажу, в мене скрізь забагато знайомих. І, між іншим, воно й справді так. Потім я попросила, щоб він привіз мене сюди.

Вона дивилася на мене, спершись зап'ястком на край столу, тримаючи в пальцях склянку.

— Не треба на мене так дивитися, — сказала вона. — Я призналася йому, що кохаю тебе. І це, між іншим, правда. Не дивись на мене так. Він сприйняв це з біса галантно. Хоче повезти нас завтра вечеряти. Поїдеш?

— Чому б і ні?

— Ну, я, мабуть, піду.

— Вже?

— Я тільки хотіла глянути на тебе. І заманеться ж таке, правда? Може, вдягнешся і зійдеш зі мною? Він чекає з машиною тут недалеко.

— Граф?

— Власною персоною. І шофер у лівреї. Хоче покатати мене. Поснідаємо в Булонському лісі. Цілий кошик делікатесів. Набрав у Зеллі. Дюжина пляшок «Мюмма». Не спокусишся?