Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Якраз на таке дивитись я не люблю.

Це й справді прикре видовище, коли людина, яка бере в ньому участі, тобі не байдужа. Оскільки бик не бачив ні кольору плаща, ні червоної фланелі мулети, Ромеро довелося дражнити його своїм тілом. Він підходив до бика впритул, щоб той його бачив, і коли бик кидався на нього, спиняв його помахом мулети й завершував маневр за класичними канонами. Туристам з Біарріца таке не подобалося. Вони вважали, що Ромеро боїться, — бо він відступав трохи вбік, щоб підставити замість себе мулету щоразу, як бик нападав. Їм більше подобалося, коли Бельмонте вдавав із себе колишнього Бельмонте, а Марсіаль — теперішнього. Троє таких знавців сиділи позад нас у другому ряді.

— Чого він так боїться бика? Бик дурний, він тільки на ганчірку кидається.

— Він просто початківець. Ще не навчився.

— Але перед цим, з плащем, виступав начебто непогано.

— Видно, хвилюється.

А посеред арени, один-однісінький, Ромеро повторював той самий маневр — підходив так близько, що бик ясно бачив його, а потім ще ближче, підставляючи себе, і бик тупо дивився на нього, й нарешті — майже впритул, і бик, вирішивши, що вже не схибить, нахиляв голову й кидався на нього, але останньої миті Ромеро підставляв червону мулету, ухиляючись від рогів тим легким, ледь помітним рухом, що так обурював біарріцьких знавців кориди.

— Зараз він уб'є його, — сказав я Брет. — Бик іще дужий. Він беріг силу.

Посеред арени Ромеро, стоячи боком до бика, витяг шпагу із складок мулети, став навшпиньки й наставив клинок. Бик кинувся, й Ромеро кинувся йому назустріч. Ліва рука Ромеро опустила мулету на морду бика, щоб засліпити його, ліве плече опинилося між рогами, шпага встромилась, і на якусь мить бик і Ромеро, що простягся над биком, увігнавши правицею шпагу по саме руків'я між лопаток бика, злилися в одне ціле. Потім група розпалася. Злегка відштовхнувшись, Ромеро випростався й став, піднісши руку, обличчям до бика, і під пахвою в нього тріпотіла на вітрі розірвана біла сорочка, а в бика, між лопаток якого стриміло червоне руків'я, голова хилилася все нижче й ноги підгиналися.

— Зараз упаде, — сказав Білл.

Ромеро стояв зовсім близько до бика, і той бачив його. Не опускаючи руки, він сказав щось бикові. Бик напружився, потім подався головою вперед і почав падати, спершу повільно, а тоді раптом перекинувся на спину, всіма чотирма ногами догори.

Ромеро подали шпагу і, тримаючи її вістрям донизу, з мулетою в другій руці, він підійшов до ложі президента, вклонився, випростався, підійшов до бар'єра й віддав шпагу й мулету своєму підручному.

— Нелегкий бик, — сказав той.

— Довелось добре попріти, — сказав Ромеро.

Він витер обличчя. Підручний подав йому глек з водою. Ромеро витер губи. Йому боляче було пити з глека. На нас він не подивився.

Марсіаль перевершив себе самого. Йому ще аплодували, коли на арену вибіг останній бик Ромеро. Це був той самий бик, що вранці вихопився вперед і вбив Вісенте Хіронеса.

Поки тривав перший виступ Ромеро, видно було, що обличчя в нього страшенно побите. Це знову і знову впадало в око, тим більше, що всю увагу його забирала незручна, морочлива робота з биком, який недобачав. Бійка з Коном не зламала його духу, проте обличчя в нього було скалічене й тіло розтерзане. Але тепер це минало. Минало на, очах, поки він працював з цим останнім биком. Бик був хоч куди — великий, з добрячими рогами, спритний і завзятий. Саме таких биків і любив Ромеро.

Коли він скінчив працювати з мулетою й приготувався вбити бика, публіка зажадала, щоб він продовжив бій. Глядачі не хотіли, щоб Ромеро вбивав бика, не хотіли, щоб видовище завершилось. І Ромеро продовжив бій. То був немовби урок кориди. Він знову послідовно виконав усі маневри — повільно, чітко, досконало. Без хитрощів та обману. Без вихилясів. І щоразу, як маневр сягав найвищого напруження, серце в кожного раптом болісно завмирало. Публіка вимагала, щоб це тривало безконечно.

Бик стояв, розчепіривши ноги, готовий до останньої сутички, і Ромеро вбив його якраз під нами. Він убив його не так, як попереднього бика, не пристосовуючись до обставин, а так, як йому хотілося. Ставши боком просто перед биком, він витяг шпагу із складок мулети й націлився. Бик дивився на нього. Ромеро сказав щось бикові і тупнув ногою. Бик кинувся на нього; Ромеро цього чекав, опустивши мулету, наставивши шпагу, врісши ногами в землю. І ось, не сходячи з місця, він злився в одне з биком, і поки бик намагався досягти опущену мулету, шпага ввійшла йому між лопаток, мулета зникла, коли Ромеро відхилився ліворуч, і то був кінець. Бик іще поривався вперед, але його ноги підгиналися, він захитався з боку в бік, а тоді впав на коліна, і старший брат Ромеро, підійшовши до бика ззаду, нахилився і встромив короткого ножа в шию під самим рогом. Спершу він схибив, але вдруге вдарив як слід, і бик повалився, сіпнувся й закляк. Брат Ромеро, вхопившись однією рукою за ріг бика, а в другій тримаючи ніж, подивився вгору, на ложу президента. Скрізь на трибунах глядачі махали хусточками. Президент визирнув із своєї ложі й теж змахнув хусточкою. Старший брат відрізав надірване чорне вухо мертвого бика й побіг з ним до Ромеро. Бик — великий, чорний, з висолопленим язиком — лежав на піску. З трибун до нього збігалися хлопчаки. Ставши колом, вони почали танцювати навколо нього.

Ромеро взяв принесене братом вухо й простяг його в бік президентської ложі. Президент кивнув, і Ромеро — бігом, щоб випередити натовп, — подався до нас. Перехилившись через бар'єр, він подав вухо Брет. Потім кивнув головою і всміхнувся. Натовп уже оточував його. Брет подала йому плащ.