Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Ти вип'єш? Я подзвоню, щоб принесли пива.

— Я п'яний, — сказав я. — Я піду ляжу.

— П'яний як чіп? Я сам був як чіп.

— Так, — сказав я. — Як чіп.

— Ну, тоді все ясно, — сказав Майкл. — Тоді йди спати, Джейку.

Я вийшов у корйдор, знайшов свою кімнату й ліг у ліжко. Ліжко зрушило з місця й попливло, і я сів і втупився очима в стіну, щоб зупинити його. За вікном, на площі, гомоніла фієста. Але для мене то був порожній звук. Згодом зайшли Білл і Майкл, хотіли забрати мене на вечерю. Я удав, ніби сплю.

— Він спить. Не треба його будити.

— Він п'яний як чіп, — сказав Майкл.

Вони вийшли.

Я підвівся, вийшов на балкон і подивився на танці на площі. Світ більше не хитався. Він був чіткий і ясний, і тільки по краях трохи розпливався. Я вмився, причесався, не впізнаючи самого себе в дзеркалі. Потім спустився в їдальню.

— А ось і він! — сказав Білл. — Молодець, Джейку! Я знав, що ти не розклеїшся.

— Я схотів їсти й прокинувся.

— З'їж тарілочку супу, — сказав Білл.

Нас було троє, і здавалося, що за нашим столом бракує принаймні шістьох чоловік.

КНИГА ТРЕТЯ

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

Наступного ранку все вже було позаду, фієста скінчилась. Я прокинувся близько дев'ятої, прийняв ванну, вдягнувся й зійшов униз. Площа була порожня, вулиці безлюдні. Дітлахи підбирали на площі гільзи від ракет. Кафе ще тільки відчинялись, офіціанти виносили зручні білі плетені крісла й розставляли їх навколо мармурових столиків у затінку аркади, підмітали тротуари й поливали їх із шлангів.

Я зручно вмостився в плетеному кріслі. Офіціант не квапився прийняти замовлення. Оголошення про вивантаження биків і про додаткові поїзди все ще біліли на колонах аркади. Офіціант у синьому фартусі вийшов з відром води й ганчіркою і почав зривати оголошення. Він віддирав папір смугами і змивав його там, де він приклеївся до цегли. Фієста скінчилась.

Я випив кави, й трохи згодом з'явився Білл. Я дивився, як він переходить площу. Він сів за мій столик і замовив каву.

— Ну, от і по всьому, — сказав він.