Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

На площі я знову зайшов до кафе випити кави з грінками. Офіціанти підмітали підлогу й витирали столи. Один офіціант підійшов до мене й прийняв замовлення.

— Чи сталося щось під час ecierro? [64]

— Я всього не бачив. Один чоловік був тяжко поранений.

— Куди?

— Сюди. — Я поклав одну руку на поперек, а другу на груди, туди, де, по-моєму, мав вийти ріг.

Офіціант кивнув головою й змів серветкою крихти зі столу.

— Тяжко поранений, — сказав він. — Задля спортивного інтересу. Задля розваги.

Він одійшов, потім повернувся, несучи кавник та молочник із довгими держаками, й налив мені кави й молока двома струменями з довгих носиків у велику чашку. Тоді кивнув головою і сказав:

— Тяжка рана в спину. — Він поставив кавник та молочник і підсів до столика. — Рогом у спину. Задля розваги. Задля самої розваги. Що ви на це скажете?

— Не знаю.

— Отож-бо. Задля розваги. Погратися, бачте, захотілось.

— Ви не aficionado?

— Я? Що таке бик? Худобина. Безмозка худобина. — Він підвівся й поклав руку на поперек. — Рогом у спину. В спину й наскрізь. Заради, бачте, розваги.

Він похитав головою, забрав посуд і відійшов. Вулицею повз кафе йшли двоє перехожих. Офіціант спитав їх про щось. Вигляд у них був поважний. Один із них похитав головою і відповів:

— Muerto.

Офіціант кивнув головою. Перехожі пішли далі. Видно, вони поспішали в якійсь справі. Офіціант підійшов до мого столика.

— Чули? Muerto. Помер. Він помер. Прохромлений рогом. І все задля потіхи, задля ранкової розваги. Es muy flamenco [65]

— Шкода.

— Ні, це не для мене, — сказав офіціант. — Такі розваги не для мене.

Вдень ми довідалися, що вбитого звали Вісенте Хіронес і що приїхав він з-під Тафальї. Наступного дня ми прочитали в газетах, що йому було двадцять вісім років, що він мав ферму, дружину й двоє дітей. Він і після одруження щороку приїздив на фієсту. Ще через день з Тафальї попрощатися з покійником приїхала дружина, а через день по тому, після похоронної відправи в каплиці святого Ферміна, труну понесли на вокзал члени тафальського гуртка співаків і пияків. Попереду крокували барабанщики, за ними дударі, а за труною йшли вдова й двоє дітей. Позад них ішли всі члени гуртків співаків і пияків Памплони, Естельї, Тафальї й Сангеси, що змогли залишитися на похорон. Труну поклали у багажний вагон, а вдова й двоє дітей сіли рядочком у відкритому вагоні третього класу. Поїзд шарпонув, плавно з'їхав з узвишшя, огинаючи плато, й помчав рівниною до Тафальї поміж пшениці, що колихалася на вітрі.